Вівторок, 26.09.2017, 09.30.07
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Преса про нас [1]
 Каталог файлів
Головна » Файли » Преса про нас

У Житомирі з’явиться уніатський храм
15.02.2011, 15.21.48

У Житомирі з’явиться уніатський храм

Перший за останні 200 років

Сергій БОВКУН

Уже кілька місяців у скверику на перехресті житомирських вулиць Шевченка та Бородія триває будівництво. Будується храм. Вже сама по собі ця подія є помітною в житті обласного центру, адже за роки незалежності це фактично перша храмова новобудова в Житомирі. Знаковим є й той факт, що майбутню церкву зводить греко-католицька громада, яка за своєю чисельністю є найменшою серед традиційних християнських спільнот міста.

Історично склалося, що в Житомирі здавна існували дві великі (і майже однакові за чисельністю) громади — православні та католики. Два з половиною століття, коли місто перебувало у складі Речі Посполитої, зробили його «польською столицею Волині», одним із центрів католицизму на Правобережжі, резиденцією єпископа. А православ’я, що відігравало в ті часи роль оборонця інтересів українського населення Житомира, отримало друге дихання після приєднання краю до Росії у 1793 році.

У ХVII — ХVIII ст. знайшли своє місце в релігійному житті Житомира і греко-католики, або уніати (так їх тоді називали). Історичних даних про тогочасну греко-католицьку громаду майже не збереглося, проте достеменно відомо, що нинішній Преображенський собор (УПЦ МП), який є найбільшим храмом обласного центру, був зведений у 1870 — 1880 роках на місці старовинної уніатської церкви, пошкодженої під час реконструкції. 

В імперські та радянські часи про уніатів в Житомирі не чули. Заборона діяльності церкви не могла не спричинити переходу великої частини віруючих у православ’я, а також від’їзду решти на Захід. Ті, що залишилися, ідентифікували себе за належністю до греко-католицької Церкви лише у колі сім’ї. 

Релігійне відродження початку 90-х років пробудило й житомирських греко-католиків. Зустрічаючись на православних богослужіннях в Михайлівській церкві (УПЦ КП), люди знайомилися, обмінювалися телефонами, домовлялись про майбутні зустрічі у храмі. Проте відсутність постійного настоятеля (вряди-годи навідувалися священники із сусідніх парафій) не могла зцементувати громаду, тож у 1997 — 1998 роках греко-католики Житомира опинилися, як і колись, « у підпіллі» — ініціатора об’єднання парафії не було, кожен жив своїм життям. 

Саме таку ситуацію застав молодий 24-річний священик Віталій Сидорук, призначений у грудні 1998 року настоятелем громади. Уродженець Кам’янця-Подільського, Віталій закінчив там школу, індустріальний технікум за спеціальністю «електрик», працював на кабельному заводі. Проте, відчуваючи в душі потяг до Бога, вступив до Львівської духовної семінарії УГКЦ, закінчивши яку, служив дияконом. Коли запропонували очолити парафію в Центральній Україні, він з трьох міст обрав саме Житомир, хоча до цього жодного разу тут не бував. 

— Коли я приїхав сюди, тут було пусто, — згадує отець Віталій, — люди час від часу навідувалися до Михайлівської церкви чи костелу, проте згуртованої громади не було. Я ходив містом, клеїв оголошення — збирав докупи парафіян. Поступово зібралося чоловік 35 — 40, які й стали парафією Святого Василя. 

Парафіяни — переважно вихідці з Західної України, яких доля звела з Житомиром. Здебільшого це люди з вищою освітою ( інженери, педагоги ), котрі ще в радянські часи отримали направлення на роботу до Житомира. Приміром, у родини Конрадів (Ярослав родом з Львівщини, Тетяна — житомирянка) найважливіші родинні події вже пов’язані з отцем Віталієм: він вінчав старшу дочку Ярослава й Тетяни, хрестив онука. А торік в один день Конради отримали одразу два подарунки: хрещення пані Тетяни й одразу по тому — вінчання з чоловіком — через 25 років після весілля. 

Отець Віталій прагне перетворити свою парафію на міцну й здорову сім’ю, яка жила б своїми радощами і турботами. 

— Мені випало побувати в Британії, і там мене приємно вразило життя однієї з багатьох церковних громад. Всі парафіяни знайомі одне з одним, після служби — традиційне неспішне спілкування за кавою. Кожне церковне свято відзначається у спільному, наче родинному колі. Тож прагну, аби й наша парафія жила за зразком дружної родини. 

Найпотужнішим «магнітом» для будь-якої релігійної громади є храм. Житомирські греко-католики вірять, що за кілька років таки матимуть красуню-церкву. Поки що вона існує лише у вигляді макету, що стоїть на полиці у квартирі отця Віталія. За стрункими формами візантійського стилю легко вгадується знаменита П’ятницька церква в Чернігові — шедевр давньоруського зодчества, який став основою для створення житомирського храму (автор проекту — архітектор Валерій Головатенко). Будівництво нижньої церкви (над якою за 3-4 роки постане верхня), розпочалося у березні на кошти дружніх парафій УГКЦ із Західної України, Німеччини та Австралії. 

З нетерпінням очікуючи на появу власної церкви (до речі, першого уніатського храму в Житомирі за останні 200 років), греко- католики нині вважають «рідним» католицький костьол Святої Софії, де щодня ось уже чотири з лишком роки (з дозволу єпископа Яна Пурвінського) отець Віталій проводить богослужіння.

16 червня 2003 року стало найочікуванішим днем для парафіян — у фундамент майбутнього храму було урочисто закладено наріжний камінь. Святкова церемонія зібрала на будівельному майданчику всіх парафіян, а також поважних гостей: Києво- Вишгородського екзарха УГКЦ Василія (Медвіта) і Києво-Житомирського єпископа-ординарія РКЦ Яна Пурвінського. Спільна молитва чільних представників двох церков (досить рідкісне для Житомира явище) — чим не приклад єдності християнства?

…Щонеділі вони збираються на вранішню службу — коли двадцять, коли тридцять чоловік — маленька громада великого міста. Їх непорівнянно мало поруч з сотнями й тисячами прихожан православних і католицьких храмів Житомира. Проте ці люди, пам’ятаючи мученицьку історію своєї церкви, можливо, більш ніж хто інший знають, що віра — це те, що об’єднує, а не розділяє. Символом такого єднання українських церков в Житомирі може стати новий храм, куди, безперечно, щодня приходитимуть різнi люди, і кожен відчуватиме себе там членом великої християнської родини. Про це мріє отець Віталій. Чи такою вже нездійсненною є ця мрія?

Джерело: газета "День"

Категорія: Преса про нас | Додав: Panzerjager | Теги: житомир, УГКЦ, Віталій Сидорук
Переглядів: 893 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2017

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 407

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів