Субота, 23.09.2017, 11.05.23
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Цікаві статті [19]
Новини протопресвітерства [19]
Новини парафії [68]
Церковне життя [58]
Мудрі думки [2]
 
Головна » 2013 » Квітень » 5 » Благовіщення Пресвятої Богородиці
23.02.32
Благовіщення Пресвятої Богородиці

День, коли святкуємо Благовіщення, завжди той самий – 7 квітня. А день Великодня щороку змінює своє місце. І все ж таки Благовіщення перебуває неподалік від Страсного тижня. Воно ніби готовить людей до переживання найбільш напружених днів богослужбового року.

Ця близькість Благовіщення й Страсного тижня не випадкова. У передпасхальні дні люди згадують Розп'яття. Саме слово «Страсний» означає «наповнений страждань». У житті будь-якої людини є час страждань. У Євангелії ж описуються не просто страждання людей, але страждання Бога. Того Бога, Хто створив увесь світ і людей. Того Бога, у Якого немає тіла. Того Бога, Який перебуває по ту сторону будь-яких страждань.

Але відбулося немислиме: Бог виявився розп'ятим. Усе Євангеліє говорить про цю тайну: Бог з любові до людей зробив Себе доступним для смерті й страждання. Як? - «Слово стало плоттю». Не перестаючи бути Богом, Творець прийняв у Себе повноту людського життя – з усіма радостями й сумом, властивими людському тілу й людській душі.

Те тіло, яке страждало на Голгофі, Він створив Собі у Марії. Коли б не це чудо Благовіщення – не було б і відкупительної тайни Голгофи й радості Великодня.

Властиво, та подія, яка іменується «Благовіщення», означає зачаття Ісуса Христа. Дією благодаті Божої у лоні Марії почався розвиток нового людського життя. Не від Бога-Отця зачала Марія, не від Архангела Гаврила й не від свого нареченого Йосипа. Цинічні «фізіологічні» аргументи краще залишити при собі – християни не гірше скептиків знають закони біології, а тому й говорять про Чудо. І чудо полягає не стільки в тому, що Діва, яка не знала чоловіка, стала виношувати дитину, але, що Сам Бог ототожнив Себе із цією Дитиною й з усім, що відбудеться в Його житті.

Однак це чудо не могло відбутися лише з волі Бога. Напевно, головна таємниця Біблії – це одкровення про ту смиренність, з якою Творець ставиться до людей. Його любов створила світ, і в ньому – неповторність кожного з нас. І от, виявляється, Творець не силує людей, залишає нам необхідний простір волі і ніби «йде» зі створеного Ним світу – щоб відгукнутися й «повернутися» на зустрічний заклик довіри й любові.

Отже, Бог не просто вселяється в Діву. Через архангела Гаврила Він (Вседержитель, Владика й Господь) смиренно просить згоди Дівчини. І лише коли Він чує людську згоду: «Нехай буде Мені за словом Твоїм», – лише тоді Слово стає плоттю.

Так починається євангельська історія. Попереду - Різдво й втеча в Єгипет, спокуси в пустелі й зцілення одержимих, Тайна Вечеря й арешт, Розп'яття й Воскресіння...

Уся історія нашого спасіння починається з того, що Небесний Вісник чекає відповіді земної Дівчини. Бог не просто говорить до людини, Він ще хоче чути людину. Свято Благовіщення співіменне з Євангелієм (на грецькій «Євангеліє» саме й означає «блага, радісна звістка»). Тому в храмі ікона Благовіщення завжди перебуває в самому центрі – на Царських вратах, тобто на воротах, що ведуть із храму у вівтар. Через ці врата до людей  виноситься Чаша, що дозволяє причаститися Тіла й Крові Сина Марії.

Крім того, на Царських Вратах звичайно містяться чотири іконки апостолів, що залишили нам свої Євангелія. Так уся символіка Царських врат пов'язана із благовістуванням: через Благовіщення Слово стало тою Плоттю, яку ми можемо спожити в Причасті. А взяти участь у цій Вічній Трапезі ми можемо лише тому, що покликані апостолами-благовісниками.

Отже, Марії про таємницю Христа сповістив Ангел. Інші люди про це довідаються від людей: від апостолів і від їхніх учнів і спадкоємців. Якщо людина не розчує розповідь про Євангеліє – вона нічого й не довідається про нього. А якщо не довідається - то й життя її не переміниться. А не буде зміни в житті людини – так у яку вічність увійде його вічна душа, якщо вона пройде повз Христа?

Але сьогодні люди живуть разюче «альтруїстично». Про себе вони майже не думають. Христос сказав: «Люби ближнього, як самого себе» А себе хіба ми любимо? Ні, не тіло, а й душу, цілого себе? Майже всі сьогодні й знають і вірять, що є життя після смерті. Але при цьому не запитують про те: «Господи, як я вмирати буду?». Ні – мислять більш широко й цікавляться не своїм, чужим життям.

Засоби масової інформації частіше говорять про чаклунство й астрологічні вигадки, ніж про Євангеліє. Якщо принести в редакцію газети матеріал про богослов'я, скажуть: «Ми – газета світська». І відразу опублікують проповідь нових язичників, рекламу шаманів – «біоенергетиків», екстрасенсів або той же гороскоп. Сектантський світ різноманітний, але по суті своїй єдиний. Секти проводять людей повз Христа. «Забудь про Бога. Мені молися – мої кращі нагороди» – так говорить їхній дружний хор.

Що ж – тим неочікуваніша буде радість знахідки. У світі старіє й зникає все - крім Євангелія. І коли ці наднові й ультрасучасні «навчання» сектантів згаснуть, як вони гаснули в кожнім столітті – тоді ще сильніше буде лунати світлий спів: «Богородиці Діво, радуйся!...».

Категорія: Церковне життя | Переглядів: 1419 | Додав: Panzerjager | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2017

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 407

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів