Субота, 18.11.2017, 02.46.19
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Цікаві статті [19]
Новини протопресвітерства [19]
Новини парафії [70]
Церковне життя [58]
Мудрі думки [2]
 
Головна » 2011 » Травень » 8 » Чому ми не довіряємо Христу?
00.37.24
Чому ми не довіряємо Христу?

Ми читаємо в багатьох книгах, що християнство не є просто якась релігія, але віра й переживання, і насамперед переживання щоденне.

Можливо, комусь нелегко усвідомити, що значить щоденне переживання й віра. І це відбувається тому, що сучасна людина двадцятого й двадцять першого століття віддалилася від Бога й від Його Церкви.

Причини такого віддалення, як я переконаний, кореняться в тому, що більша частина людства спотворила зміст християнства й уже не в змозі зрозуміти, що значить мати справжню віру й чому християнство повинне бути щоденним переживанням і способом життя.

Я твердо переконаний, що якщо людина у всій повноті осягне цю істину, вона уже ніколи не залишить Бога, не зрадить Його й не віддалиться від Нього, хіба що пережите нею на власному досвіді прийде їй не по душі й не наповнить усю її істоту нескінченною радістю, а це річ неможлива!

Ті, хто справді торкнувся християнства, не тільки не залишили Бога, але й відчули у своїй душі якусь велич, якусь несказанну й невичерпну радість і блаженство. Подібного на цій землі людина ніде не зустріне. Лише слабкі відблиски цієї радості й блаженства, і то лише в малій мірі й приземленій формі, доступні людині в пору першої закоханості, коли вперше б'ється в трепеті його незміцніле серце.

Ви коли-небудь зустрічали закохану людину? Подивіться, як вона сяє! Подивіться, як вона літає від радості й щастя! Вона не може сховати того, що відчуває її серце, того, що переживає вся її істота! І якщо людина перебуває в такому стані, коли вона закохана в іншу людину, то чи можете ви до кінця усвідомити або хоча б подумати те, що вона відчуває й що переживає її серце й уся її істота, коли той, кого вона любить, не є проста людина, але Сам Бог?! Коли його возлюблений — не випадкова людина,   що в якийсь момент, з'явився в його житті, але Творець і Творець усього світу, Ісус Христос! Не можна сховати й того, що по величі радості й блаженства людська любов і Любов Божественна відрізняються так само, як галька й алмаз, як місяць і сонце, як смерть і життя.

Любов народжує довіру

Якщо ти сліпо довіряєш якійсь людині й до того ж віриш, що всі її слова — істина, це припускає те, що ти нескінченно любиш її. Жоден з нас не довірить ключів від свого будинку іншій людині, якщо не буде любити її всією душею. Любов народжує довіру.

Однак щоб полюбити когось, треба колись якось пізнати його, перейнятися до нього повагою, а згодом відчути до нього симпатію. Симпатія ж перетворюється в любов, а любов породжує довіру до людини, тобто віру всім його словам і вчинкам. Отже, для нас, християн, віра, тобто довіра до Христа, є якимось міжособистісним зв'язком, який народжується й розкривається між двома особистостями: мною як християнином і Особистістю, Яка іменується Ісусом Христом.

Християнство не є просто якась релігія, але віра, тобто сліпа довіра до Христа й щоденне особистісне переживання, що зв'язує віруючого й Бога, — переживання, що виникає при простому знайомстві, що  потім обертається на повагу, симпатію, прихильність і безроздільну любов до Нього.

Що ж спільного мають релігії, що існують на цій землі, з тим, що я відчуваю усередині себе стосовно Христа? Ці релігії говорять про якусь вищу й безособову силу, говорять про богів, яких вигадали люди й наділили їхніми різними іменами і якостями, у той час як православ'я ґрунтується на особистому єднанні з Богом, тобто потаємному й таємничому Союзі із Христом. У якийсь момент нашого життя Він виявив Себе нам, і ми прив'язалися до Нього, довірилися Йому, нескінченно возлюбили Його.

І цей союз вищої любові з Ним ми щоденно переживаємо у своїх серцях. Саме це і є віра християн: довіра до Христа й особистісний союз із Ним, який щоденно переживається усіма нами. Це - одночасно й довіра й переживання!

Чому сьогодні люди не ідуть за Христом

З того, що було сказано вище, стає зрозумілим наступне: для того щоб одна людина пішла за іншою, повірила і довірилася їй, необхідно, щоб вона спочатку пізнала її. Тому що як можливо піти за кимось, кого ти не знаєш? Як можливо довіритися комусь, хто тобі зовсім невідомий?

Однак де і як сучасна людина пізнала Христа? На жаль, але більша частина з нас по-справжньому не знає Його. Як показують соціологічні опитування, наше молоде покоління доладно не знає навіть історії своєї батьківщини.

Відповіді старшокласників на відповідні питання журналістів щодо національних свят підтверджують істинність цих слів. І якщо сьогодні ти доладно не знаєш навіть історії своєї батьківщини, хіба можливо, щоб ти знав, хто такий Ісус?

Для того щоб пізнати когось і зрозуміти, хто він і що він, потрібно чимало часу. Потрібно, щоб ти не раз зустрівся із цією людиною особисто або щоб хто-небудь іншій, хто знав його дуже добре й був його близьким другом, розповів тобі про нього. Якщо про яку-небудь людину тобі буде розповідати хтось, хто знайомий або був знайомий з нею лише поверхово, — як, на жаль, багато з нас, мають лише формальні стосунки із Христом, — він, зрозуміло, не зуміє описати його ясно й правильно. Тим більше, якщо про когось буде розповідати його ворог, — він, без сумніву, створить у тебе негативне уявлення про цю людину й, можливо, викличе ворожість до неї самої й до того, чим вона займається.

Із усього наведеного вище неминуче випливає висновок, що більшість із нас не можуть бути названі навіть оглашенними і що ми взагалі ніколи ще не зустрічали Христа особисто, щоб по-справжньому пізнати Його. І навіть якщо якісь люди розповідали нам про Христа, то їхні стосунки з Ним були настільки неміцні, що вони не зуміли й нашим душам передати це переживання зустрічі з Ним і не змогли запалити в нас палке бажання самим пізнати Його. Таким чином, більшість сучасних людей ставляться до Христа з байдужністю або мають із Ним формальні й поверхневі стосунки.

А багато через повне невідання, або через те, що почули про Христа від когось іншого, хто був Його ворогом, і зовсім ставляться до Нього з ворожістю.

Отже, щоб піти за Ісусом, колись слід яким-небудь чином познайомитися з Ним. Потім — перейнятися до Нього добрим почуттям. А для того щоб мати із Христом справжні стосунки, стосунки життя, необхідно возлюбити Його всім серцем. Коли ти когось любиш, ти намагаєшся й прагнеш розділити його бажання, наслідуєш його поведінку, його спосіб життя, щодня думаєш про нього, твої очі безупинно шукають зустрічі з його очима. Ти постійно переживаєш це єднання з ним — єднання серцеве й любовне.

Тому я ще раз повторю, що християнство є віра, довіра й переживання.

Хочеться вірити, що завдяки цим нечисленним рядкам стало зрозуміло, чому сьогодні люди не живуть із Христом і не ідуть за Ним. Для сучасної людини Ісус є кимсь третім і чужим, хто жив в Ізраїлі дві тисячі років тому. Ісус уже більш не є нашим Другом, якому можна абсолютно довіритися, і Возлюбленим нашої душі, за яким можна сліпо піти. І в такому стані перебувають, на жаль, не тільки миряни, але й багато з нас, хто носить рясу, хоча передбачається, що колись ми повинні були по-справжньому пізнати й полюбити Христа, раз тепер ми ідемо за Ним.

Нектарій (Мулаціотіс), архімандрит/ Ісус як Любов і Возлюблений / Нікея, 2011. - 232 с.

Переклад на українську Fr Vitaliy

Категорія: Цікаві статті | Переглядів: 846 | Додав: FrVitaliy | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2017

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 407

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів