12 липня  ми святкуємо день святих славних і всехвальних апостолів Петра й Павла. Церква особливим способом виділила це свято, підкресливши його значення для кожного з нас. Цьому дню передував спеціальний багатоденний піст. У чому ж значення настільки особливого, незвичайного виділення свята святих апостолів Петра й Павла? Ким були ці дві людини, що учинили небувалий вплив на світову історію?

Апостол Петро, котрого до його зустрічі із Христом називали Симон, був простим рибалкою, бідним, майже зовсім неписьменним. У нього була дружина, можливо, були діти, щодня він займався тяжкою працею, заробляючи собі на їжу. Але в душі його жила полум'яна віра й страх Божий, які дозволили йому за першим же словом Спасителя залишити все: своє ремесло, дім, майно, навіть родину — і піти за Христом.

Зовсім іншою людиною був апостол Павло, що до свого навернення носив ім'я Савло. Він походив зі знатної родини, був родом з коліна Веніамина, мав почесне римське громадянство, був найсуворішим виконавцем юдейського закону — фарисеєм; його виховував знаменитий законовчитель Гамалиїл, шанований усім народом. Він мав велику владу: особливі повноваження від первосвященика переслідувати християн і віддавати їх на страту. Однак усе це він робив через свої полум'яні ревнощі до Бога, і тому, коли Сам Господь Ісус Христос відкрився йому на шляху в Дамаск, Савло із такими ж ревнощами встав на захист Церкви й проповідь християнства.

Апостоли Петро й Павло зробили багато роботи й перетерпіли неймовірні страждання. Петро проповідував з такою силою, що разом навертав до Христа по три й навіть по п'ять тисяч людей, зціляв безнадійно хворих, навіть воскрешав померлих. Люди настільки почитали його, що виносили хворих прямо на вулиці, щоб хоч тінь апостола Петра осінила їх. Неодноразово його кидали до в'язниці, піддавали переслідуванням і побоям. І після того, як апостол Петро навернув на християнство двох дружин римського імператора Нерона, той звелів розіп’яти його на хресті.

Апостол Павло  безперестанку подорожував для проповіді Євангелія. Під час своїх мандрівок він написав 14 послань, які, за словами Івана Златоустого, оточують Вселенську Церкву як стіни, побудовані з адаманту. Своєю мудрістю й красномовством він навертав тисячі людей до Христа. Юдеї неодноразово хотіли вбити апостола Павла. Одного разу його побили камінням й, прийнявши за померлого, викинули за місто. Потім понад сорок людей навіть заприсяглися не їсти й не пити, поки не вб'ють Павла. Але промислом Божим він продовжував своє служіння. На хворих покладали платки й пояса, узяті в апостола Павла, і в стражденних припинялися хвороби, а злі духи виходили з них. Апостол також воскресив юнака, що впав із третього поверху.

Нерон звелів умертвити Павла мечем, тому що той був римським громадянином. Обидва апостоли загинули в один день, хоча й з різницею в один рік, — 12 липня.

«Дав еси утвердження Церкви Твоєї, Господи, Петрову твердість і Павлів розум», — говориться в стихирі свята. «Петрова твердість» — це мужність у сповіданні віри й стражданнях. Саме ім'я «Петро», надане Господом, означає «камінь», оскільки Петро сповідував свого Вчителя Сином Божим. На камені цьому, Христос створив Свою Церкву. «Павлів розум» — це та незвичайна мудрість, яка от уже дві тисячі років притягає до Бога серця людей. Напевно, у людській історії не знайдеш більш розумну людину, ніж апостол Павло, хіба що премудрий Соломон міг би з ним зрівнятися. Досить почитати послання апостола Павла, щоб переконатися, що він дійсно має «розум Христовий», як говориться в одному з послань.

Але при такому достатку благодатних дарів в апостолах Петрові й Павлові, при безперестану чинених ними чудесах, при одкровеннях, які тільки їм давав Господь, вони зберігали найглибшу смиренність і покаяння. Апостол Петро все своє життя каявся, що тричі зрікся свого Вчителя. І хоча Господь давно вибачив Петру його гріх і троєкратним запитанням «Чи любиш Мене?» повернув йому апостольську гідність, однак Петро ніколи не міг забути своєї немочі. Апостол Павло, колись через своєму невідання колишній гонитель Церкви Христової, також усе життя каявся у своїй юнацькій омані. Щоб нікому не бути тягарем, він при всіх проповідницьких трудах сам заробляв собі на шматок хліба майструванням наметів.

Якщо ми не можемо досягнути такої міцної віри, як в апостола Петра, щоб ходити по водах і воскрешати померлих, якщо ми не можемо здобувати такої божественної мудрості, як в апостола Павла, щоб навертати своїми словами тисячі людей до Христа, то постараємося наслідувати їхнє нелицемірне покаяння й найглибшу смиренність.