Понеділок, 24.07.2017, 00.49.16
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Цікаві статті [19]
Новини протопресвітерства [19]
Новини парафії [67]
Церковне життя [58]
Мудрі думки [2]
 
Головна » 2011 » Жовтень » 30 » Духовне життя як підйом у гору
01.36.22
Духовне життя як підйом у гору

Поставимо собі таке запитання: чи властиво воцерковленим людям шукати від християнства якоїсь зручності? Якщо мусульмани готові вмирати за свою віру, а єговісти готові терпіти всілякі образи, роками оббиваючи пороги чужих квартир, то жертви християн за свою віру сьогодні начебто б не видно. Чи так це насправді? 

Так, для людини природно шукати особистої зручності. Як кажуть: «Риба шукає, де глибше, а людина, де краще». Таке наше єство, і найчастіше воно проявляється й у споживацькому ставленні до Бога й Церкви.

У житті людини трапляється багато проблем, крім того, нестабільна обстановка в суспільстві ще більше загострює ситуацію. У таких умовах люди прагнуть вищої справедливості, прагнуть доброго, справжнього, чистого й світлого, і вони йдуть до Бога, йдуть у Церкву. По-людськи це зрозуміло, і люди дійсно знаходять у Церкві й спілкування, і підтримку, і духовну розраду, яку посилає Господь. Та й взагалі на святому місці завжди добре й радісно.

Однак треба розуміти, що ці здобутки — початковий рівень, на якому не можна залишатися завжди. Від нас потрібно набагато більше, ніж просте знаходження зручності, безпеки й справедливості. Господь прагне, щоб ми Його любили. Тому християнське життя починається з того моменту, коли зав'язуються особисті стосунки з Богом. Треба сказати, що тут є великі проблеми.

Що таке особисті стосунки, скажімо, між людьми? Це взаємна довіра, взаємна симпатія, можливо навіть любов, і обов'язково жертовність. Якщо в нас близькі стосунки з людиною, то ми жертвуємо їй свій час, увагу, турботу. І вона жертвує собою, даючи нам те ж саме. Приблизно за цим зразком вибудовуються й стосунки з Богом. Зі Своєї сторони Господь уже все зробив для того, щоб ми були щасливі, мали спасіння і Царство Небесне. Але що ми Йому можемо дати?

Якщо ми будемо ганятися за спокоєм і розрадою, то ми будемо на великій дистанції від Бога, у нас не буде особистих стосунків з Ним. Не буде, тому що Бог хоче, щоб ми віддали Йому серце, навчилися любити, дякувати, щоб ми відчували потребу в Ньому так само, як ми відчуваємо потребу в повітрі, їжі й воді. Господь прагне, щоб Він став для нас не далекою абстракцією, від якої треба щось одержати, а Батьком, і навіть більш ніж Батьком — другом. Господь хоче, щоб ми навчилися з Ним дружити, спілкуватися й любити Його.

На цій стадії починається наш внутрішній опір, тому що в кожному з нас живе стара людина, якій, насамперед, властивий егоїзм. Стара людина починає бунтувати, тому що вона хоче свого, хоче по-своєму змоделювати світ, служити не Богові, а своїм примхам. Тому та стара людина, що живе у нас всередині, завжди є перешкодою.

Коли ми заради Христа починаємо жертвувати собою, упокорюватися й умертвляти стару людину, у нас зароджується нова людина. Спочатку це відбувається досить складно, у нас ще немає досвіду переживання позитивного результату, немає досвіду переживання благодаті, яку Бог дає в результаті цих зусиль. Але варто зробити хоча б маленький крок у цьому напрямку, і Господь допомагає.

У митрополита Антонія Сурожського є роздуми про молитву, у яких він саме торкається проблеми взаємин з Богом. Відповідаючи на запитання про те, чому нам так важко читати слова молитви, у той час як читання книг, газет і журналів проходить без усякої напруги, він говорить, що це відбувається тому, що в нас немає особистих стосунків з Богом.

Коли в нас із якоюсь людиною існують близькі, тісні взаємини, ми можемо з ним просто помовчати. У цьому мовчанні нам з ним добре й радісно, і тоді вже можна й поговорити. Так і з Богом. Якщо ми навчимося просто бути з Ним у тиші, відчувати або бажати відчувати Його присутність поруч, вірити в Його любов і турботу про нас, тоді нам буде легко читати слова молитви або звертатися до Нього своїми словами.

Усе, що стосується взаємин з Богом, насправді дуже важке. Набагато легше пошукати розради, спокою й зручності. Але коли ми дозволяємо собі лінуватися, у нашому духовному житті моментально включається гальмо.

Духовне життя схоже на підйом у гору, який, як відомо, дається нелегко. А от скотитися вниз легко, для цього взагалі не треба зусиль. Тому треба завжди долати свою лінь. Іноді нам здається, що в нас нічого не виходить, ми не навчилися ні молитися, ні каятися, ні себе преображати, і, напевно, у нас нічого й не вийде. Але насправді ми не такі немічні, як думаємо, просто ми лінуємося й нічого не робимо.

Звичайно, ми змінюємося, преображаємося. Самій людині не дано бачити свого преображення, інакше б вона загордилася, їй навпаки здається, що вона стає ще гіршою. А з боку видно, що в людини світлішають думки, світлішають почуття, поступово зміцнюється воля, спрямована на богоугодну діяльність. Людина стає м'якша, тепліша, і, найголовніше, у неї з'являється любов і смиренність, тобто дух Христовий. Приходячи до храму, люди нехай і несвідомо, але перетворюються, і вони починають любити цей новий стан. Раніше вони, можливо, любили гріховні пристрасті, а зараз у їхньому духовному досвіді з'являється щось нове — духовна любов, тонка, радісна й тепла.

Категорія: Церковне життя | Переглядів: 672 | Додав: Panzerjager | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2017

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 404

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів