Перша підготовча неділя перед Великим постом називається Неділею про митаря й фарисея. Яку роль відіграли фарисеї в керуванні стародавнім Ізраїлем, чим вони займалися, і що ми знаємо про фарисеїв з історії, а що можемо довідатися й без усяких підручників, якщо придивимося до себе? 

Партія меншості

Слово фарисей є транслітерацією з івриту, у якому слово «перушим» позначає «ті, що відділилися». Імовірно, фарисеїв так називали тому, що вони віддалилися від звичайних людей, щоб дотримати всіх релігійних норм і правил. Про фарисеїв ми знаємо завдяки Євангеліям і творам фарисея Йосифа Флавія. Інших пам'ятників першого століття практично не залишилося, чому сприяла перша юдейська війна, у результаті якої в 70-му році був зруйнований Єрусалим. Наступні за часом літературні пам'ятники починають з'являтися тільки на межі 3-4 століть. На основі цих трьох джерел складені більшість описів Фарисеїв. Фарисеї були релігійно-політичною партією, чисельністю від 3 до 5 тисяч людей. Їхніми антагоністами в Синедріоні, тобто у верховних військово-релігійних зборах, які управляли Ізраїлем, були Саддукеї, яким належала більшість. Фарисеї крім Закону зберігали передання старців, тобто усні тлумачення й коментарі до закону, що з'явилися після Вавилонського полону у VI ст. до Р. X., вони заперечували можливість якогось співіснування з язичеською владою, різко цуралися її. Саддукеї, навпаки, у багатьох питаннях співпрацювали з окупаційним Римом. Серед саддукеїв переважна більшість були священиками й походили зі священичих родин. Фарисей же міг мати просте походження, але проте відрізнявся особливою вченістю й ревнощами щоб догодити Богові. Фарисей прагнув у точності, принаймні, на людях, виконати весь закон.

Тлумачі закону

У Євангелії крім Фарисеїв згадуються також книжники. Усі книжники, як правило, були фарисеями. Книжники — це особлива каста знавців Закону, наукових людей, які, як і фарисеї, із зовнішньої сторони намагалися дотримувати Закон. Вони були вченими в тому розумінні, що зберігали передання, заучували Писання, навчали Писанню, були вченими й учителями, і ще були експертами Закону. Коли треба було з'ясувати місце народження Ісуса Христа, цар Ірод викликав книжників, і вони, керуючись Старим Завітом, вказали на Віфлеєм. Уся ця безліч правил, у яких бачили суть релігійного життя юдеї, збереглися й до наших днів.

Засновники юдаїзму й… основоположники Церкви?

Довгий час навчання книжників, передавалося усно, від покоління до покоління. Юдеї вірили, що ця «Усна Тора» була дана Мойсеєві разом з письмовим Законом. У середині третього століття до нашої ери усний закон був записаний. Сьогодні цей збір законів відомий як Мішна і являє собою книгу обсягом майже у вісімсот сторінок. Пізніше з'явилися тлумачення на Мішну, ці коментарі, зібрані воєдино вже в епоху раннього середньовіччя відомі як Гемара, разом з Мішною вони становлять Талмуд. Фарисеїв можна вважати засновниками сучасного юдаїзму. Це єдина партія синедріону, яка пережила війну з Римом. Саддукеї були прив'язані до храму й культу єрусалимського храму, тому після руйнування храму їх партія перестала існувати. Фарисеї ж не були прив'язані до богослужіння, їх благочестя було засновано на виконанні закону. Незважаючи на те, що фарисеї не були священиками, вони приймали найактивнішу участь у богослужінні. У храмі фарисеї займали перші ряди, і стояли обличчям до народу, читаючи разом з усіма молитви вголос і гучно. Перші ряди для них відводили як для найповажніших серед народу, і фарисеї дійсно користувалися повагою. Щоб викликати ще більшу повагу, фарисеї під час посту нафарбовували обличчя білою фарбою й ходили недбало одягнені, щоб кожний бачив, що вони постяться й захоплювався їхньою відданістю. Після війни у фарисеїв уже не було своєї партії, тому що автономна держава Ізраїль припинила своє існування. Однак релігійно-філософська школа фарисеїв залишилася й стала визначальною традицією для наступного розвитку юдаїзму.

Говорити про фарисеїв тільки в негативних тонах – це штамп. Багато хто з них були дійсно благочестивими людьми, що шукають Бога. Це середовище багато в чому сформувало християнську Церкву, і про це говориться в Книзі діянь. Крім того, у самім Євангелії зустрічається також різне ставлення фарисеїв до Ісуса Христа. Деякі Йому симпатизували, були навіть друзі — наприклад фарисей Никодим, учень Спасителя й член Синедріону. Наприкінці дев'ятої глави Євангелія від Івана говориться про Фарисеїв, які супроводжували Ісуса Христа, хоча й не мали повної віри в Нього. Фарисей Гамаліїл захищав апостолів перед Синедріоном. Крім того, деякі риси фарисеїв є й у сучасних християнах, треба тільки краще до себе придивитися.

Фарисей привласнює собі «право» на Бога

Фарисеї надзвичайно пишалися своєю праведністю й дотриманням правил, у їх голові зовнішнє благочестя ніяк не суперечило внутрішній злостивості й презирству до навколишніх. На простих людей вони дивилися зверхньо й називали їх людьми землі. З такою людиною фарисей не міг навіть сісти за один стіл. У нас часто існує ілюзія, що сама приналежність до Християнства вже ставить нас, як членство в партії фарисеїв, у надзвичайний стан, у певні стосунки з Богом, які ніяк не залежать від внутрішнього стану людини, і на які ніхто інший претендувати не може. Це нагадує позицію фарисеїв, які вважали, що тільки вони мають якесь виняткове, унікальне право на Бога, і для інших подібне право неможливе. Якщо ми так вважаємо, якщо думаємо, що сама приналежність до Церкви робить нас хоч трішки кращими, то це звичайно не так. Близькість до Бога і єдність із Ним визначаються не тільки дотриманням правил і норм, але й внутрішнім стремлінням до Христа. Сама приналежність до Християнства, до Церкви не дає привілеїв на суді Божому. Напроти, сказано, що кому багато дано, з того багато спитають.

Ще однією помилкою фарисея, яку повторюють багато, є фарисейська «подяка» Богові. Коли Фарисей дякує Богові, він не порівнює себе з тими, хто вище за нього. - Він порівнює себе з очевидними злочинцями – убивцями, злодіями, перелюбниками. Це нагадує позицію людей, які недавно прийшли до Церкви й заявляють, що нічого поганого в житті не робили, тому що нікого не вбили. Тобто якщо вбив – поганий. А якщо нікого не вбив, то виходить, життя пройшло зовсім нормально й у Бога не може бути до людини ніяких претензій, він уже майже святий. Така подяка насправді подякою не є. Не Бога він хвалить, він хвалить сам себе й дякує лише самому собі, даючи собі високу оцінку. Він заздалегідь певен, що Бог йому може виставити тільки «п'ять». Він не допускає навіть думки, що в нього може бути якийсь мінус, якась вада або недолік. При такому погляді на себе справжнє покаяння неможливе. Тобто, по суті, неможливо рухатись до Бога.