В ХI столітті грецька імперія переживала лихоліття. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста й села, убиваючи їх жителів, і супроводжували свої жорстокості образою святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани замірялися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого усім християнським світом.

792 року каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда пограбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд відправився в Мири Лікійські з наміром зламати гробницю святителя Миколая. Але замість неї він зламав іншу, що стояла поруч із гробницею Святителя. Ледь святотатці встигнули це зробити, як на морі піднялася страшна бура й майже всі судна були розбиті.

Опоганення святинь обурювало не тільки східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

1087 року барські й венеціанські купці відправилися в Антіохію для торгівлі. І ті й інші припускали на зворотній дорозі забрати моці святителя Миколая і перевезти їх в Італію. У цьому намірі жителі Барі випередили венеціанців і першими висадилися в Мирах. Вперед було послано дві людини, які, повернувшись, повідомили, що в місті – усе тихо, а в церкві, де спочиває найбільша святиня, вони зустріли тільки чотирьох ченців. Негайно 47 людей, озброївшись, відправилися в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, вказали їм настил, під яким була схована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про явлення святителя Миколая напередодні одному старцеві. У цьому видінні Святитель наказував пильніше зберігати його мощі. Розповідь ця надихнула барян; вони побачили для себе в цьому явленні бажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри й запропонували їм викуп – 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і прагли сповістити жителів про те, що їм загрожує нещастя. Але прибульці зв'язали їх і поставили біля дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким стояла гробниця з мощами. У цій справі особливою ретельністю відрізнявся юнак Матей, що бажав якнайшвидше виявити мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку й баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Лупп і Дрого, відслужили литію, після якої той же Матей став витягати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це відбувалося 20 квітня 1087 року.

Через відсутність ковчега, пресвітер Дрого загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені ченці повідомили місту сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було пізно...

8 травня кораблі прибутки в Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая врочисто перенесли в церкву святого Стефана, що перебувала неподалік моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая й освячена папою Урбаном II.

Подія, пов'язана з перенесенням мощів святителя Миколая, викликала особливе шанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 9 травня. Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки жителями італійського міста Барі. В інших країнах Християнського Сходу й Заходу він не був прийнятий, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим середнім століттям звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам'яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї подією надзвичайно сумною.

Київська Церква святкування пам'яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських до Барі 9 травня встановила невдовзі після 1087 року, на основі глибокого шанування нашим народом великого святця Божого, яке перейшло із Греції одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворіння Святителя на землі й на море, була широко відома нашому народу. Їхня невичерпна сила й достаток свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-Добродійника, став особливо дорогим серцю руської людини, тому що він вселив глибоку віру в нього й надію на його допомогу. Незабаром після перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських до Барі, з'явилася руська редакція житія й розповіді про перенесення його святих мощів, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написане похвальне слово Чудотворцеві. Щотижня, щочетверга, наша Церква особливо вшановує його пам'ять.