Понеділок, 24.07.2017, 00.42.45
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Цікаві статті [19]
Новини протопресвітерства [19]
Новини парафії [67]
Церковне життя [58]
Мудрі думки [2]
 
Головна » 2014 » Червень » 15 » Петрівка: знайти смак життя
16.29.57
Петрівка: знайти смак життя

Піст у свідомості сучасної людини стоїть в переліку якихось правил, звичайно формальних, яких потрібно обов'язково дотримувати і які здаються простими — стриманість від якоїсь їжі, розваг. Але насправді все Євангеліє свідчить про те, що все, запропоноване Христом, було не заборонним. Його слова не були словами людини, яка моралізувала про життя. Христос призивав людину до самого смаку життя. І піст дійсно сполучається з їжею, тому що поняття «смак життя» не даремно позначається в нашій мові словом «смак». І Бога смакують — «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь» (Пс. 33:9), інакше ти Бога не зрозумієш.

Смак насправді вирішує приналежність і до їжі, і до краси — згадаємо «безсмак», відсутність смаку. Світ смакується, і це підкреслює саме євангельське оповідання, як власне кажучи, і все біблійне. Світ даний людині в поживу, щоб ми, смакували його, відчували всією своєю сутністю, тому що ми теж, в остаточному підсумку, складаємося з того, що ми їмо. У тому числі із краси або неподобства, які ми споживаємо. У цьому значенні Євангеліє — це не сума правил про стриманість, а скоріше пропозиція людині підійнятися на дуже важливий бенкет. Щоб про Бога не довідатися, а самого Бога пізнати.

Ціль посту полягає саме в цьому. Головне завдання — не обмежити нас у їжі, адже Богові не важливо, що людина їсть чи не їсть. Більше того, навіть нам, почасти байдуже, тому що в житіях святих людей ми часто зауважуємо, що вони могли при потребі або заради ближнього піст порушити. Піст у якомусь значенні виступає як древо пізнання для Адама. І, зрозуміло, Господь у якийсь момент часу дав би Адаму плід цього древа, щоб він його спожив і зрозумів. Але потрібен був якийсь ступінь готовності.

Піст існує для того, щоб перемінити наше серце, щоб воно навчилося через дії матеріальної властивості входити в духовну реальність. І це, напевно, найголовніший зміст і ідея посту — матеріальними засобами впустити людину в той світ, який завжди відкритий і поруч, але в який нас не пускає наша матеріальність, наша тілесність. Ми не можемо відчути ці духовні реальності, тому що не розуміємо смаку спілкування з Богом, нам несмачне це спілкування. І це значить, що з нами щось не так.

Насправді несмачне те, що не від Бога. За свідченнями величних людей ми знаємо, що той, хто засмакував Бога, цей смак ні на що в житті не проміняє. І це, напевно, найвищий доказ, який людина може пережити у своєму житті. Предмет своєї любові я готовий смакувати цілодобово, щогодини, щомиті, невідривно, не бажаючи, щоб мене відволікали. Це як якась залежність, умовно кажучи. Важко відволікти людину, яка сидить в інтернеті, або витягти наркомана з його способу життя — він перебуває в зоні інтересів його серця.

Піст вирішує, на що ти готовий — на вживання чи невживання світу. І тут відкривається найглибше питання нашої віри, над яким можна довго битися, і яке нам не дає спокою. Ми дуже часто бачемо, як людина, приходячи в Церкву, як була негідником до приходу в неї, так і залишається негідником. Або була людина гарною — і вона залишається гарною, ставши християнином.

Це говорить про те, що не важливо що ми робимо, а важливо, куди дивиться наше серце. Ми можемо навчити негідника молитися, говорити потрібні слова, але він як був мерзотником, так мерзотником і залишиться. Тільки тепер цей мерзотник ще навчиться якихось духовних принципів і знайде базу виправдань своїм учинкам, буде розповідати, що «мене ненавидять, тому що Господь сказав, що у світі всі страждають».

Людський досвід показує, що говорити й рожважати в цьому світі по-справжньому ми можемо тільки про те, що ми любимо. Якщо ми об'єкт любимо, ми його пізнаємо. Ми витрачаємо на це життя, час, зусилля. А якщо ми щось не любимо, то й говорити про це не можемо. У цьому, до речі, проблема сучасної журналістики. Люди, які, нічого не люблячи, говорять про все. Відповідно, усі їхні судження порожні й дурні. Власне кажучи, це проблема всіх соцмереж і інших систем комунікації.

Піст у цьому значенні — чудовий спосіб виключити себе із цього порядку. Випробувати своє серце. Відмовити собі в чомусь, подивитися: як буде поводитися моя внутрішня ієрархія, яких колосів я буду підсікати? Це як бунт речей, описаний Станіславом Лемом в «Сумі технологій». Начебто от лежить ложка — і лежить собі. Але спробуй відмовити собі користуватися ложкою — ложка оголосить тобі війну. Тому, що їсти руками незручно — жир тече по руках, і так далі.

Піст — чудовий провокатор життя, який підсікає тебе й говорить: ну, що, людино, давай-но перевіримо, на що ти сподіваєшся, де основи твого життя, які тебе втримують від смерті й неправди. Чи легко тобі відмовитися від соцмереж на тиждень, випасти з якоїсь залежності на три дні, відвідати людей, яких відвідувати не хочеться, прийшовши додому, не зависнути перед телевізором, а поговорити з дитиною?

Піст — це єдина можливість змусити себе по-справжньому смакувати цей світ. Не забивати свої смакові рецептори — не тільки харчові, але й рецептори смаку життя, не обманювати свій смак усякими замінниками й підсолоджувачами життя в яскравих обгортках.

Піст — це спроба перестати жерти все підряд, припинити всеїдність, почату Адамом, що й запустила це колесо жахіття. Це чудовий експеримент, єдино в житті по-справжньому цікавий. Будь ласка, хочеш — їж, не хочеш — не їж, ніхто тебе не примушує. Елементарно.

Більше того, навіть для людей, які не мають ні віри, ні глибини розуміння, піст корисний. Це хоча б мінімальна спроба виховати свою волю навіть для людини, яка думає, що піст — це стриманість і одні суцільні заборони. Нехай так, але спробуй хоча б це перемогти в собі, спробуй хоча б виразити ієрархію цінностей таким чином, щоб твоя воля була важливіше за твоє черево. І це вже буде мікроперемога.

Піст на всіх рівнях гарний. Більші, тривалі церковні пости гарні тим, що вони час від часу нас струшують. І якщо людині цікаво розбиратися із самим собою, якщо їй цікавий власний внутрішній світ, якийсь сенс і сенс життя, то для неї пости не обтяжні.

Ми, як християни, можемо призначити собі піст у будь-який час, але встановлені пости гарні ще й тим, що вони в багатьох питаннях духовного життя ставлять найпростішу крапку. Хоча б тим, що під час посту ти знаєш, що робити, маєш найпростіші правила. І це багато в чому полегшує більш серйозні речі. А далі — уже за глибиною, за розсудом серця.

Одна з найбільших наших проблем - те, що люди, приходячи в Церкву, не змінюються. Вони стають релігійними, але зберігають колишній внутрішній зміст. Один чоловік якось сказав, що діти — як трава: коли її поливаєш, вона росте краще, але сорт не змінюється. Наше завдання — змінити сорт, висмикнути себе постом з того ґрунту, усередині якого ми ніколи не станемо іншим сортом, і посадити себе на нове поле. І хоча на цьому полі є ризик померти, але є й шанс вирости в людську величину. Піст у цьому значенні — це агротехнологія, пересадження із сільської грядки на передове поле науково-виробничого підприємства.

Постів у Церкві багато. Є пости зрозумілі. Наприклад, сутність Великого посту зовсім очевидна. Навіть суть Різдвяного посту ясна. А от Успенський і Петрів, скільки б не пояснювали, але не до кінця розуміємо його суть. Відомо, що Петрівка виникла як піст для тих, хто не зміг з якихось причин Великий піст провести належним чином. І потім, напевно, увімкнувся варіант християнської солідарності: якщо мій брат поститься, то мені якось соромно поруч із ним не поститися.

Якщо ж говорити не про побутовий, а про духовний сенс цього посту, то очевидно, що будь-який піст завжди випереджає якусь дуже важливу подію. Як передчуття, як передочікування, як спроба щось правильно прийняти, не пропустити прийдешній смак. Петрівка випереджає свято апостолів Петра й Павла, апостольське верховенство яких беззаперечне.

Павло своїм фантастичним наверненням переміг плоть і кров. У сучасному світі не так просто побачити юдея, який приймає Хрещення, а у світі радикальної релігійності, коли люди не розмірковували про те, є Бог, чи немає, коли вони проживали своє життя з Ним, Павло раптом робить розворот величезного масштабу. Це була перемога над плоттю й кров'ю, те саме пересадження з одного ґрунту на інший. Людина безжалісно висмикнула себе з однієї грядки й посадила на іншу, про яку взагалі нічого не знала — він осліп і не бачив Того, Хто з ним говорить.

Те ж саме й Петро. Адже зрадництво Петра було страшніше за зрадництво Юди. Юда не був із Христом на Таворі й при воскресінні мертвої дівчини, не клявся бути із Христом до останнього. А Петро? От зрадив, так зрадив! Тому Петрові так погано було потім. І тому Христос тричі буквально видавив з нього покаяння.

Петро й Павло, що розрізали євангельську картину таким неймовірним чином, стали значимими фігурами в Церкві. Петром і Павлом запам'ятала себе Римська катедра. Вони прийняли там мученицькі страждання, там були поховані, там був початок Церкви. І Петрівка, як споконвічне встановлення, починається саме звідти з зовсім очевидних причин — пам'ять цих людей врізалася у свідомість християн. Саме в цьому духовний зміст Петрівки — побачити в апостолах здатність на щось таке, що не залишило байдужим нікого.

Можливо, тому цей піст і «затесався» у літо, і не строгий — рибний, насичений плодами й фруктами, і несе інше значеннєве навантаження, ніж Великий і Різдвяний. У Петрівки — якась інша пісня. У ньому немає великопісного суму й різдвяного трепетного очікування. Цей піст — час вдивлятися у великі події, у великих людей, які могли себе радикально змінити й перебудувати.






 






 

Категорія: Церковне життя | Переглядів: 1575 | Додав: Panzerjager | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2017

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 404

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів