Понеділок, 24.07.2017, 00.47.32
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Цікаві статті [19]
Новини протопресвітерства [19]
Новини парафії [67]
Церковне життя [58]
Мудрі думки [2]
 
Головна » 2010 » Лютий » 15 » Роздуми про Великий пiст
13.17.31
Роздуми про Великий пiст

Роздуми про Великий піст

nullНаступив час посту, час великий і радісний для всіх християн. "Як по закінченні зими і по настанні літа, моряк виводить у море своє судно, воїн чистить зброю і готує до бою коня, хлібороб гострить серп, мандрівник відважно вступає в далеку дорогу, борець знімає із себе одяг і готується до боротьби: так і ми, з настанням посту, цього духовного літа, як воїни, вичистимо зброю, як хлібороби, нагостримо серпи, як керманичі, протиставимо свої помисли хвилям невпорядкованих бажань, як мандрівники, почнемо шлях до неба, як борці, приготуємося до боротьби. Віруючий є і хлібороб, і керманич, і воїн, і борець, і мандрівник". Такими словами починає своє слово про Велику піст святитель Іван Золотоустий.

 Отже, прийшов час завзятої семитижневої боротьби з гріхами, що обплутали немічне тіло і розум людини і гублять його безсмертну душу. Час кропіткого оброблення ниви душі, знищення сатанинських тернин і бур'янів, що проросли на ній, час посіву добрих справ. Час виснажливого ходу по тернистому шляху, що веде в небо. Час приборкування хвиль гріха, подолання ураганів злих помислів і жагучих жадань, час безстрашної подорожі на човні покаяння. Помічником і вчителем людини в цій праці є піст, піст щирий, котрий, на думку святителя Івана Золотоустого, є "помірність не тільки від їжі, але і від гріхів; тому що піст сам по собі не може врятувати тих, що дотримуються його, якщо не буде згідний з поставленим законом".

 Але, на жаль, доводиться визнати, що багато людей, що відносять себе до віруючих, чекають наближення посту не з радісним почуттям, але з жахом і страхом, як чекають часом літню грозу, що насувається чорною хмарою, закриваючи небозвід. Святий Іван Золотоустий порівнює приготування до посту в деяких християн з чеканням страшного і грізного начальника, приїзд якого змушує все місто забути про безтурботність і недбальство і при-готуватися дати звіт у всьому, що вони вчинили. Але, попереджає нас святитель, посту не можна боятися, тому що не для людей страшний він, а для демонів, що, "зв'язавши нам позаду руки, віддають нас рабами і бранцями жорстокому пануванню пристрастей, як якомусь лютому панові; а піст, знайшовши нас у рабстві й в путах, розв'язує від пут, рятує від жорстокого панування і повертає на колишню волю". Великий піст в сприйнятті багатьох - тяжкий і неприємний іспит, час обтяжний для нашої плоті, час змушеного голодування. Так Великий піст, названий Великим не тільки за його тривалість, але і за ті подвиги, що повинен вчинити християнин, стає для багатьох демонстрацією зовнішньої, фарисейської праведності. При цьому кінцевою метою посту вважається відмовлення від споживання деяких продуктів. І все! Для таких показних "християн" Великий піст - болісний "єгипетський полон", з яким нетерпінням вони очікують його закінчення, який подих полегшення видають вони, радуючись, що закінчилося ця "голодування". Як жорстоко помиляються ці маловіри! Тому що кожний, хто посмів засумніватися в необхідності посту, хто зі стогонами і невдоволенням сприймає ці дні, - маловір, що відкинув Христа і зраджує завіти Святої Церкви! Святитель Теофан категорично заявляє: "От з чим межує відчуження від посту через догоду плоті і підпорядкуванню себе плотському мудруванню: з втратою можливості Богові догодити і навіть з ворожнечею на Бога! Чому, у кого є хоч мала іскра страху Божого, той не стане цуратися посту і сам, при світлі цього страху, відіб'є всі брехливі приводи до порушення його".

 Ні, не темницею, що сковує наше слабке тіло, не "полоном єгипетським", не тяжкими оковами є Велика піст, а часом звільнення людини з темниці гріховної, часом руйнування оков гріха, часом виходу з полону диявольського, виходу важкого, але прекрасного. За словами святителя Теофана, "піст представляється похмурим, поки не вступають у нього; але почни, - і побачиш, що це світло після ночі, воля після кайданів, пільга після тяжкого життя... Ніч - це час до посту, а день - це піст... Тому що чого вимагає піст? Покаяння і виправлення життя. Що дає? Всепрощення і повернення всіх милостей Божих. Що обіцяє? Радість Духа Святого тут, і вічне блаженство там". Піст цінний не сам по собі, але по тій великій цілі, що переслідує той, хто поститься. "Тому, що і крім стримування від їжі, є багато шляхів, що можуть відчиняти нам двері відваги перед Богом…Тому що і саме стримування від їжі Він заповідає для того, щоб ми приборкували прагнення плоті, робили її слухняною до виконання заповідей…Піст упокорює тіло і приборкує безладні прагнення; навпроти, душу просвітлює, окриляє, робить легкою і дає можливість високо летіти в горі", - писав Іван Золотоустий.

 Ціль посту - приготування, християнина до зустрічі з Христом. "Наблизилося Царство Небесне" - саме під час Великої посту Спаситель як ніколи близький нам. Якими ми зустрінемо Його - покаже піст, перший акт великої симфонії примирення людини з Богом. Справді, чи може просте стримування від м'яса і молока здобувати чесноту? Згадаємо, як спокушав біс Макарія Великого, як хвалився своїми мнимими чеснотами. Диявол і його слуги вічно бодрствують, ніколи не їдять, але ніхто не назве їх постниками і праведниками. Або уявимо собі моряка, що зазнав аварії і волею обставин виявився на незаселеному острові. Він харчується ягодами і корінцями, п'є воду зі струмка, не маючи можливості повноцінно харчуватися. Постився цей моряк, у раціон якого не входила тваринна їжа? А чи постяться родини, що не мають коштів на покупку м'яса або молока? Звичайно, ні, адже в обох випадках немає волі вибору між споживанням або не споживанням їжі. Невідомо, як би повелися ці люди при можливості їсти будь-які продукти. Не поститься і та людина, що просто не любить, скажімо, м'яса або яєць або дотримує вегетаріанських поглядів, як не поститься і той, хто, піклуючись про тілесне здоров'я, на якийсь час сідає на визначену дієту. справжній християнський піст - це свідома і добровільна помірність із благочестивою метою, само-відданість заради Христа.

 "Честь посту становить не стримування від їжі, але віддалення від гріхів, так що хто обмежує піст тільки стримуванням від їжі, той найбільше безчестить його", - підкреслює Іван Золотоустий. Піст закликає до помірності не тільки наші вуста і ненаситне черево, але і всі члени нашого тіла. Нехай руки біжать від зло-дійства і рукоприкладства, нехай ноги постяться, уникаючи беззаконних збіговисьок і видовищ, нехай постяться очі, не даючи розумові харчуватися не-пристойними картинами, нехай і слух поститься, не усмоктуючи непристойності, наклеп і лихослів'я, нехай вуста постяться, не викидаючи лихослів'я і неправди, нехай поститься серце, відвертаючись від ненависті і жорстокості. Як справедливо помітив святитель Іван Золотоустий, "що за користь, коли ми утримуємося від птахів і риб, а братів кусаємо і з'їдаємо?"

 Християнський піст - це Боже встановлення. Заповідь про піст була дана першим людям. Не випадково Бог, створивши людину, негайно доручив її постові, тому що єдина заповідь - "з усякого древа в раю, їстимеш; з древа ж пізнання добра і зла не їстимеш" - була заповіддю посту. Правий Золотоустий святитель, що помітив, що "якщо ж піст необхідний в раю, то набагато більше поза раєм; якщо зброя була потрібна нам ще до початку війни з пристрастями, те набагато більш необхідна допомога посту після початку такої боротьби з боку пристрастей і демонів". І Мойсей, і Ілія - стовпи старозавітних пророків, були наділені багатьма чеснотами, однак, коли хотіли приступити до Бога і розмовляти з ним, наскільки це до-пустимо людині, прибігали до посту і на його руках підносилися до Бога. По слову Божому, християни постяться в пам'ять про свого Спасителя у визначені дні, установлені Святою Апостольською Церквою. При цьому слід зазначити, що піст не тільки виключає вкушання їжі тваринного походження (м'яса, молока, олії, сиру і яєць), але і припускає, що інша їжа має вживатися в помірній кількості. Піст зовсім не означає відмовлення від тваринної їжі й об'їдання пісною.

 У давнині, відзначимо, піст означав не перехід із тваринної їжі на рослинну, а повне від-мовлення від їжі до вечірнього часу, у який подвижники дозволяли собі не-значне вживання їжі (найчастіше - хліба і води), щоб підкріпи-ти свої сили. Таким ж строгим по ступені помірності є і Вели-кий піст або свята Чотиридесятниця - найдавніший і найважливіший піст Святої Церкви, що передує святу Воскресіння Христового. У давнині під час цього посту християни сідали за трапезу тільки ввечері, що від-різняло їх від язичників, які мали звичку їсти часто і багато. Сучасні люди разюче схожі на цих древніх язичників, що зробили своє черево ідолом, і так далекі від прекрасного прикладу перших християн, що, за словами святий Епіфанія, "у піст великодній спали не інакше як на землі, проводили час цнотливо, у молитвах, чуваннях, постах і у всякому пригнічуванні тіла".

 А наші предки у Святій Київській Русі до тих, хто порушував піст ставилися не інакше як до єретиків і безбожників. Як пише історик Церкви митрополит Макарій, вони "скоріше погодилися б умерти, ніж з'їсти в піст шматок м'яса або яйце навіть у важкій хворобі для підкріплення своїх сил". Чудові постники зустрічалися не тільки серед простого народу, але і серед високопоставлених вельмож князів. Сучасні християни, навпроти, вишукують будь-яку лазівку, будь-яку можливість, щоб полегшити тягар посту або узагалі відмовитися від нього. Не варто згадувати і про ту розмаїтість пісних блюд, якию полегшують вони тягар посту!

Святі отці сходяться в тому, що проти посту повстає одна лише плоть, тільки гріховне наше єство не приймає посту, а духовна сторона людини любить і жадає посту, їй вільно в ньому, вона звільняється й очищається від багна і кіптяви повсякденного життя. "Подивуйся постові, - призиває Іван Золотоустий, - і прийми його з розпростертими руками. Якщо він і в печі допомагає, і зберігає в рові левиному, і виганяє демонів, і змінює визначення Боже, і приборкує шаленство пристрастей, і робить велику тишу в помислах наших, то чи не вкрай було б безумно тікати і боятися його, коли стільки благ у йог руках? Він, говорять, виснажує наше тіло до немочі. Але чим більш зовнішня наша людина занепадає, тим більше внутрішня обновляється день-у-день (2 Кор. 4: 16). А краще сказати, якщо захочеш ретельно дослідити справу, те знайдеш, що піст є матір'ю і здоров'я тілесного". Ми знаємо, що покаяння - початок і головна умова справжнього християнського життя. Перше слово Христа, коли почав Він проповідувати, було: "Покайтеся" (Мт. 4: 17). Але що таке щире покаяння відоме не усім. Заду-маємося, навіщо Церква спеціально визначила сім тижнів, присвячених покаянню, тривалому і посиленому духовному подвигові, підкреслимо, духовному подвигові, а не подвигові ненаситного черева, якого на час позбавили деякої їжі. "Але навіщо поститися?" - знову і знову запитують "віруючі” люди. На це питання святитель Іван Золотоустий відповідає: "Бог посту і помірності жадає від нас не просто тільки, щоб ми перебували у голоді, але, щоб, віддаляючись від життєвих справ, уживали весь вільний від них час на заняття духовні. Якби ми влаштовували життя своє уважно і усяку вільну хвилину присвячували духовним заняттям, якби і їжу приймали тільки для задоволення потреби, і все життя проводили в добрих справах, то не було б нам нестатку й у допомозі від посту". Великий піст - справжня школа покаяння, у якій людина поступово, крок за кроком, учиться поглиблювати свою віру, повертаючи до Христу. "Є хворі, - пише святитель Теофан, - які їздять лікуватися на води. Як зарання починають вони роздумувати про майбутню подорож і як дбайливо підготовляють все, щоб невдовзі і зручно доїхати до цілющих вод і скільки можна плодотворніше скористатися визначеним часом лікування! От і в нас наближається свій курс спасительного лікування душ наших - святий піст. І ми будемо тут: і купатися в слізних водах покаяння, і приймати усередину всезцілюючі ліки - Тіло і Кров Господа нашого". Як же інакше навчитися покаяння? За словами того ж святителя, людину переслідує думка про Бога, і вона дійсно повна страху Божого, але це страх не сина, що почитає свого Батька і виконує Його завіти без ремства і сумніву, а страх злочинця що не покаявся, котрий знає, що згрішив, і покарання боїться. А Господь терпляче чекає повернення своїх блудних синів, Він Сам першим кидається їм назустріч, поспішаючи укласти у Свої Отцівські обійми кожного, хто щиро покається і зробить перший крок назустріч Отцю Небесному. І немає місця розпачеві або неквапливості, потрібно поспішати "отямитися", як отямився блудний син, скитаючись у далекій країні гріха. Людина, що встала на шлях покаяння, повинна бути твердо упевнена у тому, що "беззаконь твоїх не пом'яне Господь, і за радість повернення твого, котре порадує все небо, поверне тобі все, загублене тобою". "Відкрий мені двері покаяння", - волає християнин перед початком Великої посту. Але хіба не були вони відкриті стражданнями і Хрестом Господнім, хіба не відкриті вони для всіх людей? Двері милосердя Божого відкриті, і ніхто не в силах зачинити їх. Але, виявляється, і з боку людини є двері, а вони міцно закриті і забиті. Не Бог відійшов від людини, але людина оточила себе замками і запорами гріхів, обгородилася стінами і фортецями. Шлях до відкритих навстіж дверей милосердя Божого відкривають двері щирого покаяння і сокрушення. Але ці двері перебороти непросто. І от замкнена у собі людина окаменінням серця і, не маючи сил впоратися із собою, волає до милосердого Бога: "По-каяння відкрий мені двері, Життєдавче! Твої двері завжди відкриті, Господи, але мої - замкнені, і немає мені виходу! Мого окаменілого серця двері відкрий мені сокрушенням, щоб мені вийти до Тебе і ввійти в двері милосердя Твого". Волає найчастіше людина, але навіть кроку вперед не робить, очікуючи, що Господь сам його приведе до Себе. Так, знаходячись у злочинній бездіяльності, очікуємо ми, що спасіння наше відбудеться без нашої участі. За важкими засувами спимо ми, байдужі до усього. Тоді лунає у визначену годину дзенькіт дзвонів посту, що призиває нас опам'ятатися і, розтрощивши замки, кинутися до Господа і не противитися своєму очищенню. "Скиньте цей пагубний одяг самовиправдання, - призиває святитель Теофан, - одягніться у веретище самоупокорення - і будете помилувані".

 Сьогодні, слава Богові, християн не переслідують язичники, їм не грозять багаття і рови з левами, так що християнинові, який живе у світі не доступний мученицький подвиг. Хоча, ми усі знаходимося в небезпеці більш серйозній, ніж катування і муки перших християн - бути сьогодні християнином не за назвою, а по суті значно важче, тому що багаття гріхів, що горять усередині нас самих, загрожують нам, тисячі пристрастей, немов голодні хижаки, готові поглинути нас, темниці гріховних помислів лякають нас своїми оковами. Саме тут на допомогу людині приходить піст.

Людська природа недбайлива і ледача до вчинку добрих справ, служіння Господу їй заміняє прагнення до розкоші і солодкості життя в гріху. Піст допомагає людині отямитися, відвернутися від задоволень, від життєвих проблем і звернути свій погляд на життя духовне, на те запустіння, що діється в наших душах. Піст - час самолікування, час нелицемірної оцінки власного життя, час духовного очищення і самотворення, час внутрішньої зміни людини. Це час особливий дбайливого ставлення до людей, що нас оточуючих, час рясної милостині і старанної молитви, час примирення з ворогами і рятування від злопам'ятності і жорстокосердості, час відвідування хворих і примирення скривджених, час, ко-ли людина не допускає у своє життя гріховних помислів і вчинків, час духовного пильнування, коли всі пороки стають найбільш виразні й огидні. Піст рятує духовні очі людини від завіси, дозволяючи у всій непривабливості роздивитися своє життя і безодню гріхів, нами зроблених.

 Великий піст, на думку протопресвітера Олександра Шмемана, "це що-річне паломництво до самих витоків християнської віри", це важкий шлях на зустріч Великодню. А тому за ці такі короткі сім тижнів людина мусить встигнути омитися від своїх гріхів і гідно приготуватися до зустрічі з воскреслим Христом, який за кожного з нас перетерпів страждання і муки.

Категорія: Церковне життя | Переглядів: 1508 | Додав: FrVitaliy | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
I will be putting this daznilzg insight to good use in no time.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2017

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 404

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів