Середа, 22.11.2017, 22.10.49
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Цікаві статті [19]
Новини протопресвітерства [19]
Новини парафії [70]
Церковне життя [58]
Мудрі думки [2]
 
Головна » 2012 » Лютий » 27 » Розмова про прощення
22.34.58
Розмова про прощення

Коли прощати? І чи все можна вибачити?

Це питання ми часто обговорюємо, і відповідь на нього однозначна: вибачити можна все. Але відразу спливуть міфи про прощення, які існують у нашому житті.

Міф № 1: простити значить забути

Деякі люди (це один з міфів) вважають, що простити - це значить визнати, що "нічого не було" - "замнемо для ясності". Нічого страшного не трапилося, нічого людина не зробила.

А якщо дійсно зробила? Ми ніби її й вип-равдовуємо, і вибілюємо, і чорне називаємо білим. Але це до про-щення не має ніякого відношення. Тому що вибачити - це не значить "відпустити гріхи", це не значить знецінити вчинок.

Прощення не несе в собі знецінювання тієї шкоди, того зла, яке людина нам заподіяла. І виба-чаємо ми людину, особистість. Згадайте, що є висловлення: "лю-бити грішника, але ненавидіти гріх". Тут це висловлення саме дуже доречне.

Ми не повинні на догоду людині або для збереження вза-ємин відмовлятися від викриття якихось пороків або гріхів, провин і зловмисних дій. Тому тут дуже важливо відокремлювати прощен-ня від викриття. Причому, у викритті необхідно назвати речі своїми іменами. Якщо це не тільки моє суб'єктивне відчуття, а дійсно об'єктивна ситуація, очевидна ситуація, що людина зрадила або обдурила, або сильно підвела.

Міф № 2: "не вибачу, поки не вибачишся"

Ще один міф: вибачити можна тільки, якщо людина сама просить прощення. Нічого подібного. Ми вибачаємо не для людини, ми вибачаємо для себе.

Що таке образа? Це я ношу зло на іншу людину в собі. І це зло як напруга буквально фізично десь усередині мене живе. Питання, "де - у серці чи в голові?" - питання риторичне, але головне, що це зло я в собі ношу.

Прощення не залежить від того, чи визнає інша людина, що те, що вона зробила - зло, і що це зло зробила вона, чи прагне вона, щоб я її вибачив, а залежить від того, чи прагну я далі носити зло на іншу людину. Причому, не його зло, а моє зло - те, що я на неї злюся, те, що я її засуджую, те, що я її не приймаю.

А для серця, для душі зло на іншу людину - це дуже важкий вантаж. Коли людина не вибачає, у цьому є елемент саморуйнування.

Люди зберігають свої образи десятиліттями, думаючи, що вони цим самим карають того, хто їм заподіяла шкоду, але в першу чергу вони карають себе.

Міф № 3: вибачають слабаки

Які ще є міфи? Що прощення - це слабкість. Якщо вибачиш - будеш як ганчірка. Але насправді прощення вимагає дуже великої мужності й внутрішньої сили. Адже ми повинні зробити внутрішнє зусилля для того, щоб відокремити той біль, який ми зазнали від ставлення до людині.

Тобто, біль - вона може залишитися, тому не завжди буває можливо, вибачивши людину, забути те, що вона зробила. Болісний слід може залишатися все життя, але це не значить, що людина не вибачила.

Ми не згадуємо той цвях, на який ми напоролися в дитинстві, але шрам у нас зали-шається на все життя. Ми не зли-мося, не засуджуємо, ми вже давно вибачили, але слід від цієї травми може залишитися й іноді нага-дувати про себе.

Потрібно мати на увазі, що не завжди прощення означає при-пинення болю. І якщо людина ще згадуючи про те, що трапилося, зазнає якийсь біль, це не значить, що вона не вибачила.

Прощення як рішення - "вирішив і вибачив" - неможливе. Без почут-тів, без якоїсь внутрішньої емоцій-ної роботи ніякого прощення не буде.

Міф № 4: саме пройде

Точно так само й зворотне - "коли всередині почуття підуть, воно якось саме проститься, без моєї волі" - теж неправда. Саме не прощається.

Прощення - це з'єднання волі і почуттів. Я приймаю рішення, і далі я емоційно це рішення теж якимось чином здійснюю. Виходячи із цього прощення - це не акт, що от так "раз і все", "відрубав", а процес. І для деяких ситуацій це процес тривалий, який залежить від ступеня травм, руйнувань, які зі мною трапилися.

Є дуже гарний вираз, що прощення - це однобічна відповідальність і однобічна відкритість. Прощення не очікує взаємності (в ідеалі). І прощення не означає автоматично примирення: якщо я людину вибачив, то я з ннею і далі буду прекрасно спілкуватися. Людина може вчинити стосовно мене такий вчинок, який робить подальше спілкування з нею неможливим.

Тобто, якщо я вибачив, це не значить, що я далі з ним буду дружити як колись, що в наших стосунках нічого не зміниться. Іноді змінюється й змінюється кардинально.

Прощення як дар

Прощення - це мій вільний подарунок іншому. Я йому це дарую без очікування чогось взамін. А чого ми очікуємо?

 Ми очікуємо, що він зміниться, виправиться, усвідомить свої помилки, покається. Ні, не зобов'язаний, не повинен. Може. Ми своїм прощенням йому ніби трошки допомагаємо, приймаючи його таким, який він є. Але це не гарантія.

 Прощення - одночасно і щедрість, і ризик.

Щедрість - тому що це дійсно такий акт душі, а ризик - тому що не знаєш, де ти в результаті опинишся. Результат мого прощення - він невідомий ні для мене, ні для іншої людини.

Вигоди образи

Тому, коли ми говоримо про образу, дуже важливо пам'ятати, що суть образи - невиправдані очікування. І перше, що ми робимо, коли відчуваємо всередині себе образу, - це задаємо собі питання: наскільки мої очікування адекватні?

Якщо очікування адекватні - ми проясняємо стосунки. Якщо очікування неадекватні - питання образи знімається. І вираз, що "на ображених воду возять" - правильний тільки в тому випадку, якщо образа стає не стільки емоційною реакцією (перестає виконувати сигнальну функцію), а стає способом життя, способом вибудовування стосунків - таким маніпулятивним засобом, за допомогою якого людина будує свої взаємини з навколишніми.

Вигод в образи дуже багато. Бути скривдженим, бути жертвою - це відразу "німб" над головою, "крила" за спиною розправляються. Це самоствердження на тлі "поганих", "жахливих" інших, які такі злі, такі негарні, байдужі.

Проводилося цікаве соціологічне дослідження, коли людей запитували: "Що б ви хотіли змінити в оточуючих?" Більшість говорила: щоб оточуючі були більш терпимими, доброзичливими, чутливими, нас розуміли. "А які якості ви в собі хотіли б побільше розвинути?" Ну, звичайно, впевненість, цілеспрямованість, наполегливість, силу - зовсім інші, протилежні якості.

В зневазі людина часто користується іншими як об'єктом самоствердження. І це вже такий спосіб вибудовування стосунків.

Що робити з образою

- Як зрозуміти, що ти щиро вибачив?

- Щоб зрозуміти, що ти вибачив щиро, важливо всередині себе мати якісь внутрішні критерії. Причому, ці критерії в кожної людини свої.

Внутрішній критерій - відчуття, що я не тримаю зла. У когось це буде відчуття легкості й свободи, на відміну від напруги, важкості і якихось неприємних почуттів, а для когось це буде можливість спокійно думати або розмовляти із кривдником, коли не виникає всередині неприємного осаду або якихось викривлень сприйняття.

Для когось щире прощення - це припинення нескінченного діалогу в голові, коли людина доводить, виправдовує, обвинувачує, пояснює, засуджує й нескінченно подумки в голові цей діалог прокручує. І якщо раптом він закінчився, і в голові тиша, то, можливо, це говорить про те, що людина щиро вибачила.

Дуже важливо кожній людині для себе з'ясувати - а як я можу зрозуміти всередині себе, що я дійсно вибачив щиро? Тут не може бути зовнішнього критерію, і інша людина не може підказати або допомогти знайти цей критерій. Це можна з'ясувати шляхом самоспостереження й уважного ставлення до свого внутрішнього світу. Інших шляхів немає.

- Чи можна терпіти хамство, наприклад, у магазині, на пошті?

- Якщо говорити про наші реакції на хамство, з яким ми можемо зіштовхнутися в громадському транспорті, у магазині й у якихось інших місцях, то тут мова йде, скоріше, не про образу. Тому що образа більшою мірою стосується до особистих стосунків, емоційних зв'язків. А в транспорті й магазині ситуація знеособлювання, там образа може бути не особисто до мене спрямована, але до мене як до члена суспільства, як до пасажира або покупця. Тому там, скоріше, буде не образа, а реакція роздратування, неприйняття.

Зовсім нормально випробовувати негативні реакції, коли ми зустрічаємося з несправедливістю або хуліганством, хамством. І тут важливо, що ми далі робимо. Якщо ми починаємо у відповідь грубіянити, то це, звичайно, неприпустимо. Або ми мовчимо, тому що сили нерівні, і боїмося. Може таке бути, тому що іноді ризик занадто великий, ризик буквально фізичної погрози, що людина може вдарити або продовжити якісь образи - і тут, можливо, "на рожен лізти" не варто. Героїзм, звичайно, вітається, але не у всіх ситуаціях.

Найкраще в ситуації образи або публічного насильства звернутися до когось по допомогу, якщо ми самі не можемо впоратися. У магазині попросити запросити менеджера або зажадати книгу скарг. Не залишати безкарним.

Чому? Тому що, даючи зворотний зв'язок іншій людині на його вчинок, ми йому допомагаємо. Можна, звичайно, боятися, що ми його скривдимо, або що він засмутиться. Але, не даючи зворотного зв'язку, ми залишаємо його в полі безкарності. Він почуває, що він може й далі продовжувати так поводитися, і це вводить його в спокусу. Не зустрічаючи відсічі своїй негативній поведінці, він починає думати, що це нормально.

Буває, що люди не вважають свою поведінку хамською.

Наведемо такий приклад . Людина їхала в електричці, і поруч із нею чоловік з дружиною розмовляли один з одним, використовуючи нецензурні слова. Вони так спілкуються. Вони не лаялися, просто в них така розмова. Поруч сиділи ще молоді дівчата. І слухати це було жахливо, тому, коли людина зрозуміла, що якщо зараз щось не зробити, то доведеться вислухувати це протягом усієї поїздки, людина нагадала їм, що вони в громадському місці, і що не варто так виражатися. Вони зовсім щиро здивувалися й сказали: так, так, вибачте. З'ясувалося, що вони знають нормальні слова. Просто вони якось не подумали, що вони не в себе дома.

Ми зараз не хочемо обговорювати моральний вигляд цих людей або спосіб їх спілкування, але важливо показати, що іноді люди не усвідомлюють, що порушують правила. І тоді, дійсно, можна їм нагадати, вказати на це без якоїсь агресії, злості, роздратування, а просто попросити.

Так, не завжди це допомагає. Можна у відповідь почути що-небудь неприємне. Але викриття гріха - нас до цього призиває. Це ж заклик до всіх християн. Не залишати це без уваги, тому що дійсно людина може не знати, не зауважувати.

- Чи потрібне говорити про свою образу іншому чи це особиста справа кожного?

- Коли нас кривдять, перед нами постає питання: сказати іншому або не сказати. Це залежить від ситуації, тому що за свої почуття ми несемо відповідальність самі. І інша людина може ненавмисно зробити нам боляче. Тому обвинувачувати її в тому, що вона нас скривдила, не завжди можливо.

Далі питання: наскільки в нас стосунки із цією людиною близькі, і наскільки я збираюся з нею далі спілкуватися? Від цього залежить, чи давати мені їй зворотний зв'язок на її вчинок, на її слова, на її дії чи ні. Якщо я прагну з людиною спілкуватися далі, те добре б, щоб вона знала, у яких випадках мені буває боляче, які слова мене можуть зачепити, які дії я не приймаю.

Звичайно, у формі " Я-Повідомлення": "я прагну сказати, що, коли люди так роблять, мені неприємно (або мені боляче, мені погано, мені це не подобається)".

Що робити, якщо це стосується серйозних речей, насамперед, здоров'я? Простий приклад. Людина, не запитуючи дозволу, починає курити. А в мене голова від тютюнового диму болить. Вона не хотіла мене скривдити. Мені сидіти, терпіти, нюхати тютюновий дим і потім мучитися від головного болю, або мені їй сказати: ти знаєш, у мене від тютюну болить голова, тому, будь ласка, при мені не кури?

От цей зворотний зв'язок не несе осуду людині, вона просто говорить про те, що мені це не подобається, мене це не влаштовує. Я не говорю, що я образився.

Тому в цьому випадку, звичайно, можна говорити про свої почуття, можна говорити про свої реакції, але пам'ятати, що іноді наші емоційні реакції бувають неадекватні до ситуації. Ця неадекватність може бути викликана нашою втомою. Не виспались, погано себе почуваємо, просто підвищена чутливість у даний конкретний момент, і на звичайні дії ми можемо відреагувати: ну як так можна, що це таке?! Але з цього не виходить, що людина щось погане зробила.

- Як реагувати, коли тебе навмисно кривдять?

- Якщо я знаю, що людина мене скривдила спеціально, тоді в мене починаються сумніви в наших стосунках. Бо, якщо людина хоче зробити мені боляче й робить мені боляче спеціально, тоді що це за стосунки в нас такі?

Або, може, я спровокував? Теж роздум.

Але навіть, якщо я спровокував - це не привід відповідати мені "злом на зло", можна завжди якось по-іншому розв'язати такі питання. Я мимоволі зробив людині боляче, вона мені відповіла. Але не обов'язково ж множити зло, можна ж прояснити й припинити зло.

У кожному разі, якщо мова йде не про родинні, а про дружні стосунки, тоді встає питання про дистанцію, про довіру й іноді питання про припинення цих стосунків. Навіщо мені спілкуватися з людиною, яка навмисно мені робить боляче? Якщо я, звичайно, не мазохіст.

З родинними стосунками усе складніше.

- Як поводитися з вразливою людиною? Чи треба постійно бути обережним, догоджати йому чи прямо говорить свою думку?

- Часто, зустрічаючись із вразливими людьми, ми починаємо лицемірити, догоджати і думати, що це прояв нашої чесноти, що ми в такий спосіб про нього піклуємося: догоджаючи й обслуговуючи його уразливість, ми робимо для нього добру справу. Але це не так.

Лицемірство й догідливість не можуть бути чеснотами, якими б мотивами вони не були викликані, точно так само, як наша "терплячість".

Чим відрізняється така "терплячість" від терпимості? Терплячість - це коли ми усередині всі свої почуття затиснули. Причому, почуття які? Невдоволення, м'яко кажучи, незгоду, неприйняття, іноді навіть ненависть. А зовні я киваю, я посміхаюся, погоджуюся, я не говорю нічого проти. Але це не має ніякого відношення до чесноти терпимості. Тому що терпимість - це внутрішнє прийняття без обурення, гніву й осуду іншої людини.

Часто результат терплячості - це плітки. Тому що тут ми витерпіли, витримали, "не подали виду", але потім ми йдемо в те місце, де почувамо себе в більшій безпеці, і там ми вже все висловлюємо все, що ми думаємо із приводу поведінки іншої людини. Тому подібне догідництво до добра не приводить.

Важливо пам'ятати, що відповідальність за почуття лежить на самій людині. Я не можу скривдити, і мене не можуть скривдити. Я можу образитися. Це мій вибір, як я реагую і як довго, і що я потім із цією образою роблю. Або я розмірковую й роблю якісь дії, або я її пещу, плекаю.

Але ми вже говорили про те, що образа може бути прекрасним способом маніпулювання й самоствердження. Тому потурати цьому немає ніякого сенсу.

Рано або пізно людина може довідатися, що, виявляється, ми з нею не згідні, і що ми увесь час її терпіли. Від кого вона довідається? Так від нас же. Терплячість закінчиться, і ми їй висловимо все те, що всі ці довгі роки ми збирали. І для неї це буде страшним ударом і розчаруванням. Тобто, ми терпимо заради збереження стосунків, а насправді стосунки, побудовані на лицемірстві, поступово руйнуються.

Категорія: Цікаві статті | Переглядів: 952 | Додав: Panzerjager | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2017

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 407

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів