П`ятниця, 15.12.2017, 11.59.27
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Цікаві статті [19]
Новини протопресвітерства [19]
Новини парафії [70]
Церковне життя [58]
Мудрі думки [2]
 Святий Василій Великий

Щороку 14 січня святкує наша парафія свято свого небесного покровителя – Святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Внесок цієї воістину великої духом людини у розбудову Христової Церкви важко переоцінити: Василій відомий і як надзвичайно мудрий і второпний пастир, і як безстрашний оборонець чистоти церковних догматів, і як глибокий богослов та містик, і як прекрасний літургіст. Проте, чи не найбільше діло життя Святого — заснування монашества, якому судилося поширитися у цілій Церкві, як на Сході, так і на Заході, та яке ось уже впродовж шістнадцяти століть на численних прикладах різних монастирів, великих духовних та богословських осередків церковного життя, доводить життєздатність та незнищиму життєву силу Василієвого ідеалу. 

Святий Василій Великий народився у 330 році у Каппадокії — віддаленій малоазійській провінції тодішньої Візантійської імперії. Походив він із надзвичайної родини, яка дбала не лише про те, щоб дати своїм дітям якнайкращу на той час освіту, але і про виховання їх у християнському дусі. Найкращим свідченням цього є те, що декілька членів Василієвої родини залічені Церквою до лику святих. Завдяки своєму батькові, вченому-риторові, Василій із ранніх років був ознайомлений із науковими та культурними здобутками античного світу, а дякуючи старанням своєї бабці Макрини, ревної і побожної християнки, отримав релігійне виховання. Навчався молодий Василій спочатку у рідній Кесарії, згодом у високих школах Константинополя й Афін, де він здобуває найкращу на той час освіту з філософії, красномовства, медицини, природничих наук. Щедро обдарованого юнака із багатої родини чекала висока кар’єра, проте його душа весь час прагне чогось іншого, вищого, неземного. У серці Василія йде боротьба двох стремлінь: жаги науки і знання та тяги до тиші монашого життя. Врешті-решт останнє перемагає, і Василій залишає навчання „для життя досконалішого” та повертається на батьківщину, де незабаром започатковує свій монастир. Там навколо нього збирається ціла спільнота однодумців і учнів, зокрема його давній друг — святий Григорій Богослов та рідний брат Василія — святий Григорій Нісійський. У безмовності пустелі друзі віддаються молитві, роздумам над Святим Письмом містичним спогляданням Творця у красі Його творінь. Так постає перша Василієва монаша спільнота, складаються правила взаємного співжиття братії. Святий був першим у цій справі, адже досі Церква ще не знала монастирів спільного життя, всі дотеперішні монахи жили окремо, кожен по собі як самітники. Василій вважав такий спосіб життя не зовсім відповідним, а то й небезпечним. Для нього монашество — це немов мініатюрна модель цілої Церкви, яка є спільнотою любові, любові, що сходить від Бога на людей і єднає їх із Господом та між собою.

Щоб зрозуміти цього великого Божого мужа, спробуймо заглянути у його серце, побачити чим він жив і з чого черпав натхнення для своїх діл. Пізнати Василія ми можемо читаючи його твори. Він постає перед нами, насамперед, людиною безмежно, до самозабуття захопленою Богом, закоханою у Нього. Молитва, особиста і спільнотна, читання Божого Слова, роздумування про божественні речі, безмовне споглядання Божих таїнств, життя у спільноті сповненій християнської любові — ось те чим горів дух великого святителя.

Коли у Церкві виникали різні єресі святий Василій залишав монастир та проявляв себе ревним оборонцем Христової віри. У 364 році його висвятили на священика. Тепер його ревність не знала втоми: він всього себе віддав на служіння Господу – безперестанку навчаючи свою паству, інколи проповідуючи двічі на день, ходив з проповідями від церкви до церкви. 370 року святий Василій був поставлений Кесарійським єпископом. Новий сан дав йому ще більше натхнення до духовної праці. Він почав створювати школи, сиротинці, лікарні та всілякі інші заклади для допомоги хворим та нужденним. Завдяки активній проповідницькій праці Кесарійські Церква була врятована від єресі Арія. Помер святий Василій Великий 1 січня 379 року, маючи 50 років.

Слово святого Василія і сьогодні знаходить живий відгук у серці людини, яка шукає Бога, із плином віків воно не втратило своєї актуальності. Мабуть тому, що вклав великий святитель у нього все своє серце, глибоко пережив його у своєму житті, а головне — тому, що нерозривно пов’язане воно із Словом Божим, просякнуте ним. Часто ми, намагаючись будувати своє духовне життя, шукаємо для себе авторитетних вчителів, читаємо різноманітну духовну літературу, нажаль, не завжди найкращої якості, а то і цілком залишаємося без жодних орієнтирів на нашому життєвому шляху. При цьому забуваємо про те, що тисячолітня традиція нашої Церкви містить у собі неоціненні духовні багатства, користаючи з яких ми ніколи не зійдемо на манівці. Особливим блиском у цій скарбниці сяє для нас перлина спадщини Василія Великого. Прислухаймося до цього заклику Святого Отця і візьмімо його собі за наставника та провідника на нашому шляху до Бога.

Підготував Тарас ТИМО


© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2017

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 410

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів