І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. Коли
ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих,
що їх люблять. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й
грішники те саме чинять. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад
узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від
них рівне. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи
назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він
благий для злих і невдячних. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.
Євангеліє від Луки 6: 31-36
-- Чи під силу
простій людині висота, задана сьогоднішнім Євангельським читанням? Як пробачити
свого ворога, як уподібнитися Богові в Його милосерді? Це так важко, що здається
неможливим. Але чи покладе Бог на людину нездійсненну заповідь? Давайте
розберемося.
Етап перший: не май ворогів
Кожний знає, що більші завдання краще вирішувати поетапно. Спробуємо
й велике завдання прощення ворогів розділити на етапи: Найкращий спосіб поведінки
з ворогами – їх не мати. І тому потрібно уникати ситуацій, коли люди стають
такими. Найчастіше ворожнечу між людьми створює гріх. Навіть якщо люди через
гріх спільно досягають взаємовигідних цілей – рано чи пізно вони почнуть
ворогувати.
Головне зло, що робить із людей ворогів – це гординя. Адже при
сварці що в першу чергу в нас зачепиться? -- гординя, мати всіх людських вад. Тому
спочатку найважливіше за все упокорюватися, стерпіти, ухилитися від зла.
Етап другий: конфлікт розгорівся
Але не вистачило сил стриматися від зла, конфлікт стався. Конфлікти
з людьми виникали навіть у Господа Ісуса Христа. Часом без прямого конфлікту
неможливо прожити, зберігши свої переконання, свою душу. Є ситуації, коли
потрібно відкрито постояти за правду.
Але при цьому потрібно боротися не з людиною, а з її гріхом.
Бачити, що діями іншого може керувати ворог роду людського – і направляти свою
боротьбу проти диявола, проти зла. Роз'єднати гріх і свого опонента, не
переходити на особистості.
Етап третій: конфлікт пройшов, ворожнеча залишилася
Сварка не завжди закінчується миром. Виникає образа, у нас
горить жага помсти – бажання взяти реванш, покарати. Тут важливо -- не ратувати
«за справедливість», а віддати кривдника в руки Божі. Якщо він гідний покарання
– нехай його покарає Бог. А ми при цьому не забудьмо, що правдиве покарання – перш
за все навчає, а не є просто карає.
Етап четвертий: побачити у ворогові добре
Але час іде, а ми все не можемо пробачити. Ворожнеча стала
хронічною. Тут краще не витискати з себе прощення, а постаратися відсторонитися
від кривдника, перестати про нього думати.
Уявіть, що ви швидко їдете в машині прямою дорогою. І раптом
вирішуєте різко поїхати назад. Якщо ви просто на повному ходу переключитися на
задню передачу – то не тільки не поїдете назад, ви машину зіпсуєте. Спочатку
треба загальмувати, зупинитися, і тільки потім рушати заднім ходом. От цей гальмівний
шлях і зупинка і є шлях від гніву й ненависті до прощення. Нам обов'язково
потрібно заспокоїтися й навіть пройти якийсь етап байдужості до кривдника.
Уміння пробачати не дається просто так – його треба в собі розвивати.
Для цього спробуйте глянути на людину ширше, ніж ви звикли. Часто, якщо ми зараховуємо
когось до ворогів, то бачимо в ньому якусь одну грань, яка нас дратує. Але
люди-те багатогранні!
Потрібно розуміти, що зло, створене людиною, не відображає її
сутність, воно – не вся людина! І найважливіше з умінь – бачити в кожному щось
добре, образ Божий. Уявіть, як прощає нас Бог, бачачи за безліччю гріхів добрий
початок.
Етап п'ятий: молитва за ворога
Безумовно, молитва повинна бути із самого початку. І під час
конфлікту потрібно не гаряче відповідати співрозмовникові, а спочатку хоча б
коротко помолиться, просто сказати: Пресвята Богородиця, допоможи, умиротвори! Благочестиві
старці вчили, що під час сварки треба хоч десять раз подумки прочитати
«Богородицю», а потім уже говорити. Якщо ми зможемо промовчати, присвятивши цей
час молитві, то конфлікт має шанс згаснути, не розгорівшись.
Але на цьому етапі молитва стає метою. Саме молитва, як особиста,
так і церковна, – найголовніший прояв любові до ворога. Всерйоз, щиро пробачити
настільки, щоб відчувати, що тобі твій кривдник дорогий, мало кому під силу. А от
молитва за ворога, у якій ми через власне «не хочу й не можу» бажаємо йому миру
й милості Божої, нам під силу.
Етап шостий: ухилися від зла, твори добро
Може, це пролунає дивно, але ворог у наших добрих справах має
більшу потребу, ніж друг. Звичайно, друзям треба допомагати, але друзі й так
нас люблять. «І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка
вам заслуга?» А чинення добра ворогові має величезний сенс як для нашої власної
душі, так і для стосунків із кривдником. Можливо, наша добра поведінка
послужить йому поштовхом для того, щоб з нами помиритися.
|