Благовіщення Пресвятої
Богородиці
«Архангельським голосом кличемо до Тебе,
Пречиста: «Радуйся благодатна, Господь з Тобою».
(Величання празника)
«Сьогодні початок нашого спасіння і явління
відвічного таїнства: Син Божий стає Сином Діви» (Тропар празника). Ось таким
похвальним гімном наша Церква вітає празник Благовіщення Пресвятої Богородиці,
називаючи його початком нашого спасіння. І слушно, бо цей празник належить до
найважливіших празників нашого церковного року. Про його важливість говорить нам
уже сама назва в наших богослужебних книгах: «Благовіщення Пресвятої Владичиці
нашої Богородиці і Приснодіви Марії».
Святий Атанасій Великий у своїй проповіді
на Благовіщення називає цей празник першим у ряді празників, бо він починає діло
спасіння людського роду. Основа цього празника це радісна подія Благовіщення
записана у св. Луки (І, 26-28). Благовіщення дає початок цілому рядові великих
таїнств із життя Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері. Празник Благовіщення
належить не тільки до 12 великих празників нашої Церкви, але його служба
береться навіть тоді, коли він випаде на Квітну Неділю, Велику П’ятницю чи
Христове Воскресіння.
Святкування Благовіщення почалося у Східній
Церкві при кінці 4-го або з початком 5-го століття. В перших століттях цей
празник уважався Господнім, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його
первісні назви, як «Христове Зачаття», «Благовіщення Христа», «Початок
Відкуплення», «Благовіщення», Благовіщення Ангела Марії», «День Поздоровлення»,
«День або Празник Благовіщення». Щойно в 7-му столітті установлюється
сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви «Благовіщення Пресвятої Богородиці»,
а сам празник ставиться поміж Богородичні празники.
На святкування празника в день 25
березня вплинув празник Христового Різдва, що наступає дев’ять місяців після
Благовіщення. Притім існувало старовинне побожне передання, що в дні 25 березня
відбулося створення світу, воплочення Божого Сина і Його смерть на хресті.
Олександрійська Пасхальна Хроніка з 624 року і також Царгородська Пасхальна
Хроніка з початку 7-го віку ставлять празник Благовіщення на 25
березня.
Службу на цей празник уклали святий Іван
Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Іван.
Наступного дня після празника Східна Церква святкує «Собор Святого Архангела
Гавриїла». Це давній зви чай Східної Церкви, щоб наступного дня по великім
празнику віддавати почесть тим особам, що в події празника брали визначну
участь.
Празник Благовіщення зі Сходу приходить на
Захід десь між 660 і 680 роком. Як на Сході, так і тут він спочатку уважався
Господнім і мав різні назви, як «Господнє Благовіщення», «Христове
Благовіщення», «Зачаття Христа», «Празник Воплочення», «Благовіщення Ангела
Пресвятій Діві Марії», «Благовіщення Святої Марії про Зачаття». Собор у Толедо
656 року говорить про Благовіщення у дні 25 березня, але переносить його на 18
грудня. Причиною цього було те, що старовинний звичай не дозволяв святкувати
празники у великому пості, а також і те, щоб празник Благовіщення був радше
ближче Христового Різдва, аніж Його смерті і воскресіння. Щойно в 11-му сторіччі
всі Церкви на Заході знову почали святкувати Благовіщення 25 березня
Празник Благовіщення в Руси-Україні був по
Успінні другим Богородичним празником, якому в Києві була при свячена церква в
першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на золотих воротах у Києві
збудував храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. «В 1037 році — каже наш
найстарший літопис — заснував Ярослав: великий город Київ, що має золоті ворота.
Вибудував і церкву святої Софії, Премудрості Божої, митрополичу, а далі кам’яну
церкву Благовіщення Святої Богородиці на золотих воротах. А це тому вибудував
премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на воротах, щоб завжди була радість
тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела
Гав-риїла». В храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий 1037 року віддав в опіку
Божої Матері весь український народ.
о. Юліян
Катрій
|
