Вівторок, 15.10.2024, 20.27.01
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Цікаві статті [19]
Новини протопресвітерства [23]
Новини парафії [70]
Церковне життя [58]
Мудрі думки [2]
 Соціальне служіння


БАЧИТИ У БЛИЖНЬОМУ ХРИСТА...

Соціальне служіння завжди було невід'ємною складовою життя Церкви. Адже допомогти потребуючому – це значить послужити самому Господу. Тому Церква, наслідуючи доброго самарянина, постійно дбала про те, що не залишити поза увагою того, хто перебуває у потребі.

Так склалося, що майже з самого початку існування нашої громади Господь нас привів до житомирської спеціальної школи-інтернату для дітей з вадами розвитку. За цей час ми дуже здружилися, і тепер, щонайменше тричі на рік, на Різдво та Пасху, відвідуємо наших маленьких друзів. А свято святого Миколая – це завжди велика радість для усіх нас. Діти з недільної школи під проводом сестер-василіянок щороку готують святкові вистави. Зібравши скромні подарунки ми прямуємо до дітей, щоб разом святкувати Великі празники Христової Церкви.

Відвідуючи інтернат ми зіштовхнулися з певними проблема неповносправних дітей, а саме це їхня самотність, нерозуміння і не сприйняття їх суспільством, коли вони перебувають вдома. Ці проблеми відбиваються на житті усієї родини. Тому для помочі таким родинам, враховуючи світовий досвід, при парафії була створена спільна руху «Віра і Світло». Про що Ви можете прочитати перейшовши на відповідну сторінку.

Разом зі школою-інтернатом, намагаємось послужити і хворим дітям та медичному персоналу ортопедичного відділення житомирської обласної дитячої лікарні. Тут також нас завжди гаряче приймають і ми стараємось допомогти кожному, ділячи з кожним серцем вогонь Христової любові.

У нелегкий час намагаємося не забувати і про тих, хто знаходиться у скрутному матеріальному стані. При парафії відкрито центр видачі гуманітарної допомоги, де кожний потребуючий може отримати одяг, по можливості - ліки, продукти харчування, та іншу допомогу. З особливо потребуючими родинами парафія працює надаючи адресну допомогу.

Розповідаючи про соціальне служіння, не можемо оминути і наших партнерів, з якими плідно співпрацюємо, творячи добро. Насамперед – це представництво Міжнародної Благодійної Асоціації «Тріумф Серця», благодійні фонди «Карітас-Київ», «Карітас-Печерськ», «Межигірський Спас», а також житомирський БФ «Людяність».

Вже звичною у нашій парафії є додаткова збірка під час постів. Парафіяни щедро жертвують зекономлені на розвагах та надлишкових утіхах кошти на добрі справи. Минулого року саме за кошти зібрані під час цих збірок ми придбали та подарували дітям інтернату та лікарні телевізор, DVD-програвач та спортивне приладдя.

Вже кілька років поспіль наша парафія є активним учасником Всеукраїнської доброчинної акції «Святий Миколай мандрує Україною», допомагаючи святому Миколаєві якнайскоріше добратися до потребуючих дітей.

Звичайно, неможливо описати усю роботу, яку намагаємося робити, та ,напевно, й не потрібно цього робити. Ці кілька штрихів про соціальну працю ми подали, щоб проінформувати потребуючих про можливість отримання від нас різного роду допомоги, а потенційних жертводавців, про можливість скласти свої пожертви, чи у будь-який інший спосіб прилучитися до допомоги потребуючим. У будь-якому разі Ви можете звертатися до нас будь-якого дня після Літургії, або ж зателефонувати до адміністратора парафії за телефоном (067) 508-68-55.


З ІСТОРІЇ ДОБРОЧИННОСТІ УГКЦ

Благодійність та меценатство митрополита Андрея Шептицького.

Покровителем благодійності та меценацтва на Україні з твердістю можна назвати митрополита Андрея Шептицького. Митрополит Андрей Шептицький (29 липня 1865, Прилбичі – †1 листопада 1944) – восьмий (після відновлення Галицької митрополії в 1808 р.) Митрополит Української греко-католицької церкви, Роман Марія Александр граф (на Шептичах) Шептицький, який у чернецтві прийняв ім’я Андрей. Вступив на владичий престол митрополита Галицького, архієпископа Львівського і єпископа Кам’янця-Подільського у віці 35 років, церемонія інтронізації відбулася 17 січня 1901 року, в переддень Навечер’я Богоявлення, в архікатедральному соборі Святого Юра у Львові.

Зараз триває процес беатифікації митрополита Андрія Шептицького. А Єврейська громада України визнала митрополита Шептицького Праведником світу.

Однією з мало згадуваних (але значущих для висвітлення його christianitas) соціальних акцій митрополита було те, що він добився в австрійського уряду допомоги для вдів священиків.

Під час Другої світової війни православні священики і миряни Кам’янця зверталися до митрополита Шептицького по допомогу – фінансову і суто церковну: книги, ризи, літургійне начиння тощо, – посилаючись на те, що він же є єпископом їхнього міста, – і митрополит у допомозі не відмовив.

Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств "Просвіта”, "Рідна школа”, "Сільський господар”. Засновує Український Національний Музей, купує в 1905 для нього приміщення за 34 тис. доларів (з допомогою євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.

Церковні, гуманітарні фундації: найперша – Єпархіальна бібліотека в Станиславові (передав 4 тисячі книг із особистої бібліотеки), Академічний Дім, Народня Лічниця (яку згодом (1930–1938) перетворили на сучасний шпиталь), гімназії; клопотанням до чеського уряду врятував українську господарську академію в Подєбрадах. Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910).

На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, а також майстерня Модеста Сосенка та Осипа Куриласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у кращих навчальних закладах Європи.

Ним заснована Львівська Богословська Академія (в 1928 р. єдиний український вищий навчальний заклад за Польщі); на сиротинці передав разом 1 млн. доларів; посилав подарунки на Песах єврейським убогим дітям.

Заходами Комісії охорони природи при НТШ митрополит дав розпорядження утворити на землях Львівської митрополії заповідник кедрових лісів на горі Яйко, що біля Підлютого, та заповідник степової рослинності біля Чортової Гори на Рогатинщині. То були одні з перших природних заповідників у Західній Україні. Сприяв відкриттю курортів (напр., Черче).

В 90-х роках ХІХ ст. Греко-католицька Церква взяла на себе завдання організації мережі дитячих опікунських установ і сирітських притулків, ідея яких зародилася за часів панування в Галичині австрійської влади. Перша сирітська захоронка (у міжвоєнний період так називалися дитсадки в Галичині, Буковині, Закарпатті) з’явилася 1891 р. з ініціативи священика із с. Жужелі (Львівське воєводство) К. Селецького. Другий український сирітський притулок створено уже під час війни у Львові по вул. Корняктів (сучасна вул. Корнякта К.) завдяки заходам і агітації о. В. Лициняка. Сиротинець був відкритий напередодні дня св. Андрія 12 грудня 1915 р., в день ангела митрополита Андрея і був названий на його честь як побажання швидшого повернення з російського заслання після арешту 1914 р.

Звільнення і повернення до Львова глави УГКЦ, митрополита А. Шептицького у зв’язку із крахом російського самодержавства 1917 р. додавав йому імідж в’язня-страждальця, привертав увагу багатьох меценатів і сприяв у подальшому створенню благодійних організацій та фондів матеріального забезпечення сиротинців.

У 1916 р. за допомогою американського комітету допомоги дітям, організованого сенатором Г. Гувером, було створено Український єпархіальний комітет опіки над воєнними сиротами у Львові. Протягом 1918 р. виникли аналогічні єпархіальні комітети в Перемишлі – під патронатом єпископа Й. Коциловського, в Станіславі – єпископа Г. Хомишина. В структурі комітетів діяли єпархіальні товариства допомоги. Завдання організацій полягало в попередженні смертності серед українських дітей, наданні допомоги жертвам війни, сиротам і вдовам духовенства, опікунстві над ними, зміцненні взаємовідносин між парафіями. Кожна новоутворена фундація займалася також патронатом покинутих батьками дітей у Галичині та за її межами, утримуючи кілька або кільканадцять захистів у кожній єпархії. Так, у Львівській єпархії на той час було 18, у тому числі і "Захист ім. митрополита Андрея Шептицького”, у Перемишльській і Станіславській єпархії – по 6 захистів.

Завдяки об’єднанню зусиль української діаспори, духовенства, громадськості 10 вересня 1917 р. при монастирі монахів-студитів утворено фонд для українських сиріт ім. митрополита А. Шептицького, що нараховував 312 тис. крон. Додавши до цієї суми ще 2 100 000 крон, глава церкви став його першим фундатором і президентом. 23 березня 1918 р. в митрополичих палатах відбулися установчі збори товариства, яке згодом прийняло назву і відкрило "Захист ім. митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт у Львові", що розміщувався по вул. Потоцького, 95 (сучасна вулиця Генерала Чупринки) при монастирі сестер-василіанок. Новозаснована фундація мала у розпорядженні закуплене митрополитом впродовж 1918 р. лісове майно Посіч у с. Майдан (Станіславське воєводство) та орні землі в Зарваниці (Тернопільщина). Організація діяла згідно з окремим статутом. Метою товариства було виховання сиріт, позбавлених батьківської опіки в результаті їх смерті чи загибелі, або занедбаних вихованням у сім’ї. Членами організації були: єпископ Г. Хомишин (віце–президент), єпископ Й. Коциловський (віце–президент), адвокат В. Охримович (третій віце–президент), адвокат С. Федак (голова Крайового товариства охорони дітей і опіки над молоддю у Львові), історик О.Барвінський (радник), священик Т. Лежогубський (радник), священик В. Лициняк (радник), ігумен монастиря отців-студитів К. Шептицький, літературознавець К. Студинський.

28 червня 1917 р. з ініціативи громадсько–політичних діячів В. Децикевича і о. Т. Войнаровського Галицьке намісництво у Львові затвердило Українське крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю. Діяльність Товариства передбачала наступні форми роботи: розвиток ідеї охорони дітей і опіки над молоддю (через вплив на неї друкованим та усним словом); створення та утримання для опіки і виховання дітей та молоді захистів, бурс, захоронок, фахових шкіл; спостереження за причинами занедбання дітей і молоді; співпраця з центральною Віденською організацією опіки над дітьми та іншими подібними організаціями; внесення петицій до законодавчих органів, державної і крайової влади у цих справах; участь у конференціях і конгресах, присвячених справі опіки над дітьми та молоддю. У захисти охорони дітей і опіки над молоддю приймали занедбаних дітей з убогих чи морально деградованих сімей та воєнних сиріт греко-католицького обряду у віці від 2 до 14 років.

У травні 1933 р. перші загальні збори товариства "Українська захоронка" у Львові ініціювали створення ширшої громадської мережі дитячих дошкільних закладів, їдалень. Незабаром на території міста функціонувало вже 9 світських захоронок із 500 дітьми. Утримання однієї захоронки обходилося приблизно в 350 злотих на місяць. В цих установах діти отримували харчі, а найбідніші - одяг. Прибутки складалися з членських внесків, дотацій митрополії, українських установ, магістрату, доброчинних збірок.

У 1939 р. митрополичий ординаріат видав "Розпорядок про захоронки й дитячі садки”, в якому зверталася гостра потреба їх поширення на території Галичини: "Доки нема в громаді окремого будинку й саду для ведення цих інституцій, треба старатися, щоб садок був ведений коло церкви, чи в городі якогось господаря, а захоронка в будинку читальні або Народного дому, або кооперативи”. (Розпорядок митрополичого ординаріату про захоронки й дитячі садки // Мета. – 1939. – 21 травня).

Розпорядок звертав увагу священиків і мирян на велике значення виховання дитини. "...Від першого зерна, засіяного в невинному серці дитини, буде залежати часто не тільки вартість тієї одиниці, але може навіть ціла її дочасна й вічна доля”. У розпорядженні зазначалося, що священики повинні роз’яснювати своїм парафіянам величезне значення виховання підростаючого покоління: "...У низці проповідей потрібно пояснювати ..., що коли йдеться про душу дитини, не вільно жалувати ні труду, ні видатків”.

Окрім виховного процесу під час навчання митрополичий ординаріат окреслював низку першочергових завдань церкви у сфері організації дитячої зайнятості в канікулярний літній період, коли батьки були зайняті польовими роботами, і діти опинялися поза їхнім контролем, зазнаючи шкідливого впливу вулиці. Церква рекомендувала монастирям, щоб у період посиленої зайнятості населення на польових роботах діти перебували в захоронках цілий день, а не тільки дополудня, як це було зазвичай.

Перша серйозна допомога з-за кордону на соціальні й культурні цілі надійшла після тривалої подорожі митрополита А.Шептицького країнами Західної Європи, Північної та Південної Америки у 1921 р. Особиста участь глави церкви в нарадах Міжнародного Червоного Хреста сприяла виділенню матеріальної допомоги українським сиротам. Митрополит інформував Т. Войнаровського про своє перебування в Лондоні і Парижі та збір коштів на монастирі і сиротинці. Під час візиту в Голландію та Бельгію він "відбув понад сорок конференцій з представниками різних гуманітарних товариств, збираючи пожертви для дітей-сиріт”. У травні 1921 р. А. Шептицький передав у Галичину 3 150 бельгійських і 20 тис. французьких франків.

Під час візиту митрополита А.Шептицького до Апостольської столиці 1921 р. Папа Бенедикт XV виділив на порятунок українського населення Галичини 100 тис. лір, з них 20 тис. – для Львівської архієпархії. Глава Ватикану рекомендував вести польському уряду щодо українців сприятливу в соціальному і економічному плані політику, закликав до порозуміння між обома народами.

Великий авторитет митрополита-страждальця, який недавно повернувся з російської неволі, сприяв збору коштів на Американському континенті. Глава Греко-католицької церкви не тільки на переконання власного народу, а й в очах міжнародного співтовариства, був не лише релігійним, а й національним речником.

Українські ієрархи неодноразово висловлювали свою стурбованість з приводу відсутності належного соціального захисту українських дітей з боку держави. Так, у пастирському листі 1931 р. Станіславський єпископ Г.Хомишин підкреслював, що "держава нічим не причиняється до удержання установ харитативних, церковних і релігійних. Польські установи більш засібні, в польських установах на многі недомагання дивляться нераз через пальці, а в українських ті приписи є часто притокою заборони”. (Хомишин Г. Пастирський лист про політичне положення українського народу в Польській державі // Нова зоря. – 1931. – 22 березня).

Для підтримки доброчинної діяльності українських єпархіальних комітетів Міністерство праці і суспільної опіки надавало лише одноразові субсидії Так, 1922 р. для Станіславського воєводства на закупку швейної машини, якою монахині мали "обшивати” бідних дітей було виділено 100 тис. польських марок.

І мізерні урядові дотації на дитячі притулки, і збори пожертвувань по парафіях не могли забезпечити їх повноцінної роботи. Греко-католицька церква була змушена знаходити додаткові можливості для самостійного фінансування благодійних дитячих закладів. Необхідні для цього матеріальні засоби додатково забезпечувались вдалими фінансово-економічними операціями з нерухомістю, зокрема, земельними маєтками церкви.


СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА БЕЗРОБІТНИМ І ЛЮДЯМ ПОХИЛОГО ВІКУ

Війна, голод, повені, землетруси, світова економічна криза 1929– 1933 рр., безробіття, руйнуючи і калічачи сотні доль, спричиняючи незліченні особисті трагедії, щорічно поповнювали загони людей за межею бідності й виживання. По-суті, Греко-католицька церква залишилась єдиним оборонцем соціальних прав народу, бо заможніші верстви українського суспільства Галичини через упривілейовання їх окупаційною владою часто відходили від народних інтересів. Творча спадщина митрополита Андрея Шептицького засвідчує його глибоке розуміння того, що на церкву покладається завдання організації соціального захисту населення.

У грудні 1931 р. ієрархи греко-католицької церкви - перемишльський єпископ Й.Коциловський і станіславський Г.Хомишин на чолі з митрополитом звернулися до вірних із пастирським листом "Поможіть безробітним й убогим”, в якому закликали народ надати матеріальну, моральну та релігійну допомогу тим, кому взимку 1931 р. загрожувала "смерть від голоду і холоду”. У посланні висловлювалась готовність церкви підтримати робітників у їх "обороні своїх прав” та справедливій боротьбі проти "наслідків капіталізму, якими є нужда й безробіття”. (Поможіть безробітним й убогим. Пастирський лист всього нашого єпископату в Галичині // Нова зоря. – 1931. – 13 грудня).

У 1930-х рр. починають функціонувати Українські комітети допомоги безробітним і вбогим (УКД) під патронатом митрополита А.Шептицького, станіславського єпископа Г.Хомишина і перемишльського Й.Коциловського. Центральне Бюро Комітету розташовувалось у Львові по вул. Кілінського, 3.

Компетенція Центрального Бюро охоплювала широке коло питань, пов’язаних із виборюванням соціальних гарантій – розробки плану і правил спільних громадських акції, надання матеріальної і моральної допомоги, проведення пропаганди усним і друкованим словом; реєстрування страйкових комітетів в офіційної влади; полагодження питань, пов’язаних із необхідністю втручання влади, підтримка контактів з воєводськими комітетами допомоги безробітним у Львові, Тернополі, Станіславі; керівництво надлишками зібраних пожертв і узгодження їх розподілу з воєводською владою; надання інструкцій єпархіальним комітетам і отримання від них інформації про становище. При кожній парафії були складені списки безробітних та вбогих, де вказувався родинний стан, місце проживання кожного. Для цієї категорії осіб виділялись кошти на обіди, опалення помешкань, збиралися пожертви у формі одягу, продуктів харчування.

В червні 1932 р. Головна рада УКД у Львові під керівництвом єпископа І.Бучка створила Український союз милосердя. У цьому ж році Союз виділив 300 злотих для дешевої кухні ім. св.Йосафата у Львові, по 500 злотих голодуючим в Косові та на Турківщині.

У Львові при кафедральній церкві св. Юра в 1930-х роках функціонувало товариство св.Івана Милостивого, що роздавало обіди бідним та голодуючим. Митрополит А. Шептицький виділив для цього 3 кімнати у своїх палатах. Так, від 28 січня 1933 р. (день відкриття кухні) до 1 березня 1933 р. було роздано 1 818 обідів, а від 28 січня до 1 лютого 1933 р. кількість записаних на обіди становила 46 осіб, від 1 лютого до 1 березня - 67 осіб денно. На утримання кухні витрачено 487,52 злотих.

В 1926 р. під протекторатом А. Шептицького у Львові було створено Комітет допомоги вдовам і сиротам за священиками, що розміщувався по вул. Домініканській, 11. Очолювала організацію Н. Дзерович, заступником призначили С. Монцібович. Першим завданням, яке ставили перед собою члени комітету, було будівництво "Дому для вдів і сиріт за священиками” у Львові. (Справа великої ваги // Нова зоря. – 1926. – 31 грудня). За період від 1926 до 1929 р. було зібрано 37 964 злотих готівки. В 1929 р. у Львові по вул. Шептицьких, 38 товариством було куплено власний дім за 9 тис. доларів.

Не можна вважати, що у своїй доброчинній діяльності Греко-католицька церква обмежувалась допомогою тільки вірним своєї конфесії. Виходячи з християнської моралі і загальнолюдських принципів гуманізму, вона поширювалась на всіх, хто потребував нагальної допомоги. А. Шептицький виділяв кошти секції суспільної опіки Союзу українок у Рівному, що охопила своєю діяльністю цілу Волинь, українське населення якої було православним. Допомогою Греко-католицької церкви користувалися і польські організації. Так, 1937 р. у відповідь на прохання, митрополит виділив притулку братів Альбертів для бездомних чоловіків римо–католицького віровизнання у Львові 50 злотих.

Церква не залишилась осторонь спланованих радянським урядом голодоморів 1921 – 1923 рр., 1932 – 1933 рр. Так, 1922 р. з особистої каси митрополита було виділено 3 250 злотих для допомоги голодуючим, 1923 р. від Центральної адміністрації столових маєтків – 504 950 злотих Комітету допомоги наддніпрянцям.

Початок 1933 р. засвідчив нові трагічні наслідки жахливого розмаху заздалегідь продуманої комуністичної політики, спрямованої на знищення українського селянства. Голодомор 1932-1933 рр. наніс непоправний удар по українському етносу, було підірвано основи української національної самосвідомості, моралі, побуту, культури, що складалася віками. За період від зими до весни в Україні з голоду померло близько 5 млн. людей. Зважаючи на критичну ситуацію, громадські та політичні сили ініціювали створення Громадського комітету рятунку України (ГКРУ).


ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА ПРОПАГАНДА ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Пропаганда здорового способу життя мала великі успіхи ще перед Першою світовою війною. В 1914 – 1919 рр. рух тверезості занепав, оскільки пріоритетного значення набули політичні завдання – здобути власну державність та незалежність. В міжвоєнний період антиалкогольна боротьба в Західній Україні стає впливовим фактором внутрішньої консолідації українського населення. Так, 1929 р. було затверджено статут протиалкогольного і протинікотинового товариства "Відродження”, заснованого 1908 р. галицьким агрономом і педагогом О.Гарасевичем. Метою організації було "визволити український народ від впливу алкоголю і нікотину, вважаючи це визволення конечним духовним підйомом, фізичним і матеріальним рухом і культурним розвоєм українського народу”.

В дусі християнської моралі проводили антиалкогольну роботу самодіяльні осередки при теологічних навчальних закладах. Активністю відзначалася секція "Нове життя” при "Читальні української студентської Богословії ім. М. Шашкевича”, відновлена 1925 р. У 1931 р. було засновано гурток абстинентів "Відродження" при Малій Духовній семінарії у Львові, при греко-католицькій семінарії в Перемишлі. На 1933 р. в краї налічувалося понад 150 гуртків і філій антиалкогольної організації.

Активну співпрацю з товариством вів глава церкви. Про це свідчить переписка організації, яка щорічно надсилала А. Шептицькому листівки, календарі. "Відродження” підтримувало приязні стосунки із тими католицькими колами, які були пов’язані з митрополитом. Членами-добродіями організації були А. Шептицький, Т.Войнаровський, І. Бучко, О. Базюк, інші поважні церковні ієрархи.

Отже, Греко-католицька церква піклувалась за здоров’я українців у міжвоєнній Польщі та за її межами. Свідченням цьому було відкриття при сприянні духовенства Шпиталю ім. митрополита А.Шептицького, порадні для матерів, вакаційних осель, забезпечення інвалідів УГА та армії УНР. Вважаючи протиалкогольну і протинікотинову діяльність однією із важливих передумов духовного, фізичного розвитку, яка забезпечує гармонійний розвиток особистості і суспільства, церква активно включилась у поглиблення ідеї тверезості на теренах митрополії.

Доброчинна допомога церкви малозабезпеченим верствам населення проявилась у створенні фондів для відкриття лікарської установи, названої іменем глави церкви; опіки над воїнами Української Галицької Армії, армії Української Народної Республіки, голодуючими, убогими, постраждалими внаслідок стихійних лих, багатодітними родинами. Митрополит забезпечував роботою окремих осіб в столових маєтках митрополії, виділяв кошти як для повітових і воєводських комітетів допомоги безробітним, так і за межами Галичини. Поза увагою церкви не залишилась турбота за долю безпритульних службовців, немічних старців, для яких були створені будинки–інтернати.

ГКЦ заповнила доброчинною діяльністю ті прогалини в організації соціального захисту вірних, які постали перед українською громадськістю у період втрати державності. Церква виступила ініціатором створення мережі опікунсько-виховних дошкільних закладів. А.Шептицький, релігійні товариства, адміністрація столових маєтків митрополії забезпечували їх діяльність. Матеріальна підтримка чисельних закладів церквою значно перевищувала державну допомогу. У сиротинцях діти отримували не тільки дах над головою, а й належне християнське виховання. У процесі опіки над сиротами особливо відзначилися чернечі об’єднання.

Церква не залишилася осторонь природних і соціальних катаклізмів. Її підтримкою заручились соціально незахищені верстви населення різних конфесій, кількість яких у міжвоєнне двадцятиріччя стрімко зростала. ГКЦ займалася медичною підтримкою малозабезпечених, немічних, покалічених війною осіб. У дусі християнської етики релігійні організації проводили агітацію за моральний спосіб життя.

Використано матеріали сайту http://revivalcrc.org.ua/


© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2024

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 454

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів