Вхід Господній у Єрусалим

Свою Божественну місію на землі завершив Господь наш Ісус Христос двома величними подіями — воскресінням Лазаря та тріумфальним в’їздом до Єрусалиму. Ці дві події, що їх свідками були великі маси людей, давали ясне переконливе свідоцтво про Христове месіанське післанництво та його божество. Та тріумф тих двох світлих подій відкрив також браму до останнього акту драми Христового життя: його мук і смерті.

Від перших віків християнства святкує Східна Церква пам’ять Христового в’їзду до Єрусалиму в неділю перед Його світлим Воскресінням. Квітна Неділя здавен-давна вважалася великим Господнім празником і належить до 12-ти найбільших празників нашого церковного року. Вона належить до наших найстарших свят. Свідоцтва про її святкування сягають аж 3-го століття.

Десь між 6-им і 7-им століттям цей празник прийшов до Західної Церкви під назвою Пальмової Неділі. Там прийнялася практика влаштовувати в цей день процесії з пальмовим віттям. Посвячені пальми зберігають аж до попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом з них посипають голови на знак покути.

Квітна Неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: «Неділя Ваїй», Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія», а в народі ще: «Неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця. Всі ті назви пов’язані зі звичаєм благословити й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак цього віття в нашій країні маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби тому, що вони на весні найскоріше розпускаються.

У євреїв і стародавніх Римлян пальмова гілка була символом перемоги. Тому носили її в руках під час переможного походу. Також на прилюдних ігрищах переможців відзначали пальмою, як символом перемоги. У Новому завіті пальмова галузка стала символом мучеництва. У катакомбах ставили пальму на гробах мучеників як символ тріумфу мученика. Оливкова галузка є символом миру. В нашім Требнику, в молитві на благословення ваій, вербна гілка зветься також символом воскресіння.

У грецькій мові пальмові галузки звуться «баія», по церковно-слов’янському «ваія», а звідси й назва Неділі Ваїй.

Важко щось певного сказати, коли прийшов звичай благословити в церкві віття пальми, оливки чи іншого дерева. Виглядає, що благословення галузок уже було в практиці десь у 7-му віці, хоч сам обряд благословення з’являється в літургійних пам’ятниках щойно в 9-му столітті.

Благословення і роздавання ваїй за приписами обряду буває в Квітну Неділю в часі утрені по Євангелію на 50 псальмі. У Східній Україні був також звичай, що по містах благословили й роздавали лозу в суботу вечором, а по селах у Квітну Неділю ранком. Там разом з лозою вірні діставали також свічечку, як символ воскресіння.

З посвяченою лозою в нашому народі зв'язані різні практики, деколи навіть забобонні. Посвяченої лози ніхто не нищив. її ставили вдома за ікони або садили на городі. Нею благословили худобу, коли переший раз виганяли її на поле пастися. З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб захоронити його від нечистої сили. Деякі навіть проковтували пуп’янки лози, «щоб горло не боліло». Подекуди посвячену лозу давали померлим до рук, щоб при загальнім воскресінні вони йшли на стрічу Христові зі знаменом перемоги. При виході з церкви в Квітну Неділю один одного легко вдаряв по рамені лозою кажучи: «Не я б’ю, лоза б’є, за тиждень буде Великдень». Так пригадували собі, що за кілька днів уже буде празник Пасхи.

Єврейський народ хотів бачити свого месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресінням Лазаря і своїм тріумфальним в’їздом до Єрусалиму дав їм ясний доказ своєї сили і слави. Він показав прилюдно, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріумфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матей: «І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: «Хто це такий?» Народ же казав: «Це пророк, Ісус із Назарету в Галілеї» (21: 10-11).

Христова слава коротко тривала, бо за ним наче тінь уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь засуду єврейської старшини, тінь мук, хресної дороги і розп’яття. Ті, самі, що сьогодні кличуть: «осанна», за кілька днів голоситимуть: «розпни».

Квітна Неділя показує і нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток тут на землі це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо найперше тут на землі перейти з Ним страсний тиждень і Голготу. А щойно тоді зможемо, як Він, увійти там, де вічний тріумф, радість і воскресіння.