Апостоли Петро й Павло: різні шляхи до однієї мети
Святі
первоверховні апостоли Петро й Павло виявляють наочний приклад, якими різними
можуть бути шляхи людини до Бога. Про апостола Петра знаємо, що був він простим
рибалкою, що закидав мережі свої в озеро Галилейське. І був, разом із братом
своїм апостолом Андрієм, якого Церква йменує "Первозванним",
покликаний Господом до апостольства на самому початку земної проповіді Христа.
Йому, а разом з ним й іншим учнями, Христос сказав, що з ловця риб стане він
ловцем людей. Петро був одружений, і спочатку ім'я його було Симон. Христос дав
йому нове ім'я, "Камінь", що мовою арамейською звучало
"Кефас", а грецькою - "Петрос". Ім'ям цим Господь підкреслив
твердість віри апостола, якого у нас називаємо Петро. Тому Господь і сказав
йому: "ти - Петро, і на цьому камені Я створю Церкву Мою, і ворота пекла
не здолають її" (Мт. 16, 18). І Петру Христос вручив "ключі Царства
Небесного", давши йому право "в'язати й розв'язувати", тобто
прощати або не прощати людські гріхи. Право, що потім було вручено всім
апостолам, а через них і всім архіпастирям і пастирям Церкви Христової.
Новий
Завіт приводить багато прикладів надзвичайного стану Петра серед апостолів, але
й вказує на його раннє нерозуміння месіанського покликання Христа. Два рази
Христос вимовляє вогненні слова закляття: "Відійди від Мене, сатано".
У перший раз - дияволові, що намагається спокушати Його в пустелі. У другий раз
- апостолові Петру. Щойно сказав Христос Петру, що йому Він вручає "ключі
Царства", і почав відкривати учням тайну Свого майбутнього розп'яття. Так
це збентежило вразливу уяву Петра, що він почав відговорювати Спасителя від
майбутніх страждань: "Будь милостивим до Себе, Господи!". Отут
Христос відповідає й на цю, людську, спокусу тими ж словами, якими відповів на
диявольську спокусу: "Геть від Мене, сатано! Ти Мені спокуса, тому що
думаєш не про те, що Боже, але що людське" (Мт. 16, 22-23).
Євангеліє,
як і книга Діянь апостольських, так яскраво описує людську пристрасність Петра,
що переплітається з його святістю. Він ревно запевняв Христа у своїй вірності
Йому аж до смерті з Ним. І через короткий час тричі відрікається від Нього:
"Не знаю Чоловіка Цього!". І по Воскресінні він так само тричі
сповідає любов свою до Воскреслого Христа, і несе проповідь Євангелія у світ,
будує Христову Церкву й вмирає мученицькою смертю за Христа.
А
апостол Павло не тільки не був покликаний Христом до апостольства під час
земного життя Христа. Він навіть і не знав Христа. Але знав про Його навчання й
про учнів. І ненавидів їх з усієї глибини своєї безмежної відданості
дохристиянським юдейським традиціям. Павло народився в місті Тарсі, а вмер
мученицькою смертю в Римі, приблизно в 67 році по Різдві Христовому. Був
римським громадянином, успадкувавши це підданство від батька. Був затятим прибічником
юдейської фарисейської школи. Релігії його навчав знаменитий єрусалимський
рабин і вчитель Гамалиїл. За професією був ремісником - робив намети. Будучи
юним, не тільки був присутній при вбивстві першого християнського мученика
апостола й архидиякона Стефана, але цілком підтримував жорстоке побиття Стефана
каменями. Про Стефана в книзі Діянь апостольських сказано, що був він людина,
"сповнена віри й сили, робив великі чудеса й знамення в народі". Ті,
що слухали його проповідь, "дивлячись на нього, бачили обличчя його, як
обличчя Ангела". Тому у хвилину мученицької своєї смерті Стефан бачив
"небо відкрите, і Сина Людського, Який стояв праворуч Бога".
Павло
ж, що у той час ще називався Савлом, стеріг одяг убивць мученика. Старанності
його в переслідуваннях того, що він уважав злою єрессю, переслідуваннях
християнства, не було межі. Але межа виникла, і не в результаті зміни
переконань у віруванні Савла, але по недоступній волі Божій. Осяяння відбулося
не поступово. По дорозі в Дамаск, куди Павло направлявся для подальших переслідувань
і знищення християн, відбулася його зустріч із Христом. Зустріч зовсім раптова.
Савло розповідає про цю зустріч: "у дорозі опівдні, я побачив з неба
світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною.
Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою:
"Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити
ногою." А я озвався: "Господи, хто ти?" Господь же сказав:
"Я - Ісус, якого ти переслідуєш." (Дії. 26, 13-15).
Так
відбулося найчудовіше навернення у духовній історії людства. Навернення
настільки радикальне й корінне, що відразу затятий гонитель християн устав з
запорошеної дороги великим апостолом, великим проповідником і сповідником
Христова Євангелія.
"У
домі Отця Мого обителей багато", - сказав Христос. Виходить, і безліч
шляхів може вести до цим багатьох пристановищ. Кожен шлях відмінний від іншого.
Як яскраво це підтверджується життєвим шляхом святих апостолів Петра й Павла. І
як близькі вони один одному, незважаючи на всю гадану відмінність їхніх шляхів.
Близькі, тому що шляхи їх ведуть і привели до однієї мети - до дому Небесного
Отця.
|