Усе, що ми знаємо, знає хтось ще. Причому знає краще нас.

Таємниці, які нам відкриті, відкриті через когось.

Про те, що Мати Божа молиться за увесь світ і найбільше за тих, хто любить Її Сина, знають багато. Це молитовне клопотання й жалісливе втручання в долю світу називається Покровом. Ми відводимо йому окреме свято, хоча Покров відбувається, а значить і гідний святкування, щодня.

Потрібно було Церкві вибрати якийсь одиничний випадок, який би став символом усіх чудес взагалі, звершених Богородицею заради нашого блага. Цей випадок є, і пов'язаний він з людиною, якій відкрите більше і яка бачить глибше. Без розмови про нього неможливо говорити про походження свята.

Звати його Андрій. Андрій Христа заради юродивий.

***

«Божевільний» – так перекладається слово «юродивий». Зовнішній вигляд, поведінка й ставлення до таких з боку суспільства були відповідними, оскільки найважливіша добавка – «заради Христа» – не вимовлялася вголос і на бейджику до одягу не прикріплювалася.

Божевільний він і є божевільний, і слина тече по бороді, і погляд божевільний, і промови дивні. Від таких людей намагаються триматися подаль.

Зовні Андрій був саме таким, але за фасадом добровільного божевілля здійснював тиху й безперестанну працю – молитву.

Складна розмова про святих. Сидіти в бруді й хвалити орла – хіба це подвиг?

Та й говорити можна лише в тому випадку, якщо щось розумієш. А зрозуміти звичайному грішникові святих так само важко, як важко рибі зрозуміти птаха.

Божевілля добровільне, напускне, але настільки митецьке, що від справжнього божевілля його неможливо відрізнити, є особливий вид захисту скарбів. Під скарбом розуміємо молитву. Захищати ж її доводиться від похвали, від суєти, від неминучої зв'язаності з світом і суспільством, нехай навіть і християнським, але однаково одержимим страстями.

Очевидно, що жар молитви, який потребує такого захисту, повинен бути надзвичайним. Тобто скарб повинний бути справжнім, без домішок.

Юродство не шлях наживання молитви, а скоріше, спосіб збереження молитви. І ще – спосіб служіння.

Можна ж подумати й сказати: «Раз ти такий святий і так вогненно молишся усередині свого серця, то йди собі в пустелю або на гору й там здійснюй своє незвичайне життя. Навіщо ж ти товчешся на базарі, спиш на паперті, спричиняш голосний вереск?»

Справа в тому, що юродивий живе у світі заради цього ж світу. Він уже не біжить із світу, боячись спокуситися чимось, але навмисно перебуває посередині його, щоб молитва, яка в юродивому, гріла світ, сліпий до духовних подій.

Андрій бачить те, чого всі інші не бачать. Він бачить бісів, яким неабияк дошкуляє своїм способом життя. Бачить Ангелів, що захищають його. Бачить святих і спілкується з ними. Нарешті, він бачить Матір Господа Ісуса Христа. Це бачення-видіння й дало підставу виникненню свята.

***

Далі все більш-менш відомо широкому колу читачів. Видіння відбулося в храмі під час молитви. Андрій побачив Божу Мати, що йде в повітрі в оточенні святих. Андрій чув молитву Богородиці, яка просить Сина, щоб Той прийняв благання й прохання всякої людини, що приходить за допомогою через Неї.

Ніхто, крім Андрія, не бачив цього. Усі молилися й дивилися убік вівтаря. Один юродивий задирав голову й розглядав щось на куполі або на стінах.

Потім про своє видіння він розповів. Адже воно стосувалося не його одного, а всього народу! Народ вислухав і не посміявся, але, подібно Богородиці, запам'ятав усе, «складаючи в серце своєму».

Не всяке явище чи видіння перетворюється у свято. Хіба мало кому з'явилися небожителі й кого від чого врятували?! Для того щоб це святкувалося й не забувалося сторіччями, потрібно щоб церковна свідомість побачила в частці – загальне, і в одиничному випадку – прояв правила.

Правило нинішнього свята звучить так: Матери Божа, будучи взятою во славу Сина Свого, не насолоджується Небесним Раєм, а безперестанку молиться за світ.

Плоди цієї молитви відомі мільйонам людей, оскільки мільйони в різний час облагодіяні заступництвом Богородиці. От ці мільйони окремих випадків і зібрані воєдино під назвою «Покров», щоб одним святом вшанувати безперестанну й незамовкаючу молитву Преблагословенної Богородиці.

***

Андрій бачив і іншим розповів. А інші, у числі яких і ми, серцем відгукнулися на почуте слово. Ми й раніше знали, що «Любов ніколи не переминає» (1 Кор. 13:8), а раз Богородиця – Мати справжньої Любові, то й Її любов нескінченна.

Ми знали, як багато й часто Вона допомагає Церкві й взагалі всім, що просять у Неї допомоги. А завдяки Андрієві, ми немов би його очами, побачили цей уособлений Покров. Побачили й возрадувалися. Побачили й зігрілися. Побачили й обнадіялися.

Те, що було тоді, триває й понині. Молиться Синові за людей благодатна Марія. Беруть участь із Нею в молитві Ангели, пророки, апостоли й мученики. Бачать цю молитовну службу вибрані раби Божі, що продовжують земний шлях.

А всі інші, у яких духовного зору немає, але серце обрізане, тобто до істини сприйнятливе, у день свята співають: «Величаємо Тебе, Пресвята Діво, Тебе бо бачив святий Андрій на хмарах, що за нас Христу, молишся».