Наступає неділя про блудного сина. Чого вчить християн євангельська притча, яку, здається, ми знаємо напам'ять? Сьогоднішні роздуми про це...

Зрозумілий і незрозумілий

Можна сказати, що притча про блудного сина — це яскравий опис типажів людини, зроблений Самим Христом. Але, на жаль, ми не навчилися в цій притчі бачити всю повноту. Ми забуваємо, що там представлені не тільки два персонажі: недбалий блудний син і батько. Там представлений і другий син — вірний.

Блудний син для кожного з нас зрозумілий — це образ нашого гріхопадіння, нашої життєвої гордині. Усі ми щогодини й щохвилини беремо в Бога свою частину спадщини у вигляді якихось життєвих устремлінь і приємностей. Легко впізнати себе в образі блудного сина,  що вертається додому й прийнятого батьком. Але хто з нас бачить себе у тому братові, який, вертаючись після праці із поля, побачив батьківську радість за блудного сина, що повернувся, і бенкет, який улаштував батько в його честь? І в серці старшого брата народжується образа: «Я завжди був з тобою, а ти мені навіть маленького козеняти не дав із друзями за трапезою розділити!».

«Де ти був раніше?»

Ця притча не тільки про тих людей, хто йде, відпадає, а потім, прийшовши до себе, вертається, але й про тих, хто живе в Церкві, але яким образи й відсутність любові не дозволяють жити в радості й приймати з радістю своїх братів.

Це ж ми, вірні християни. Це про нас. Приходить людина у церкву — і ми його зустрічаємо не радістю, а образою: де це він швендявся? Зараз він задумався, думка про покаяння йому раптом у голову збрела, а де ж він раніше був? Ми, які завжди в церкву ходили, молимося — ми гідні бути християнами!

Радіти зо того, хто повернувся

Перед Богом усі рівні: і той, хто пішов, а потім, «прийшовши до себе», повернувся з покаянням, і той, хто завжди з Богом. Радість за розкаяного грішника сьогодні чомусь народжується тільки на небесах, а не в нашому повсякденному церковному житті, не серед воцерковлених людей.

Ми не навчилися радіти поверненню кожної людини — от та цінна думка, на яку сьогодні хочеться звернути увагу у цій притчі. Ми не повинні замислюватися про те, де брат промотав маєток і чому саме зараз повернувся додому.

Для того Церква нам і запропонувала в цю підготовчу неділю перед Великим постом притчу про блудного сина, щоб ми навчилися частіше заглядати в себе, пізнавати себе в євангельських персонажах. Для того нам і саме Євангеліє дане, щоб ми навчилися звіряти своє життя з ним, а не просто насолоджуватися дивовижними словами й барвистими притчами Божими.

У притчі є образ батька. У ньому Господь нам показує Свою безмежну любов. Є абсолютна «воля», яку пропонують людині спокуси, і є Божественна любов, яку ніякий людський гріх не може перевершити. Вона нам дає силу, надію й уповання, тому що немає такого моменту, коли б ми не могли отямитися й повернутися до Бога, просячи Його допомоги, як блудний син: «Я не гідний бути Твоїм сином, але хоча б як найманця прийми мене, тому що я не можу без Тебе — я без Тебе гину».

І Господь не тільки вибачає, але й покриває все любов'ю. Чоловік не перестає бути сином Божим. Господь у цій притчі відповідає на запитання, наскільки кожна людина дорога Йому — як рідний син. І ніякі обставини — свавілля, норовливість, гординя людські на тлі Божественної любові не можуть стерти цих стосунків Батька й сина, Бога й людини, людини — сина, а не раба, що тріпотить від страху — перед Богом.