Є два шляхи віри: шлях Филипа – шлях гарячої віри серця, і шлях Натанаїла – шлях розуму, що шукає істину через сумніви. Обидва шляхи приводять до Христа, тому Церква й згадує про них у неділю торжества Православ'я. 

Филипу не потрібні докази. Простих слів: «іди за Мною» виявляється достатньо. Тому що коли до серця людини торкається Господь, слова зайві. Мир і радість у душі говорять замість слів.

Але такою радістю хочеться поділитися, і Пилип ділиться нею зі своїм другом Натанаїлом. Натанаїл сумнівається, і тоді Филип пропонує йому «піти і подивитися». Натанаїл іде й зустрічає Христа.

Що ж вивело скептика Натанаїла із сумніву? Дія, учинок. Він не застряг у чисто розумових міркуваннях, які, часом, лише маскують лінь, небажання кудись іти, тим більше робити. Людині зручно бути невіруючим, «агностиком», як тепер говорять, якого ніщо не «переконало», що Бог є. Але віру не приносять на блюдечку. Віра – це пошук, робота серця через сумніви, розчарування, смиренність із тим, що мої переконання були невірними. Саме в перемозі такої віри – торжество Православ'я, віри правдивої над маловір’ям, відсталістю. Можна все життя очікувати «доказів» віри, а можна шукати, і нам сказано: «шукайте – і знайдете».

Натанаїл шукав Бога («ось ізраїльтянин, у якому немає лукавства», – говорить про нього Христос). А тому, хто щиро шукає істину, вона сама йде назустріч: «Ще до того, як покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоківницею», – говорить Натанаїлу Господь. Бог знає, коли ми лукавимо, а коли щиро помиляємося, і дає кожному від стану його серця: чесний скептик Натанаїл зустрів Того, Кого шукав. Але слова апостола Пилипа «іди й подивися» звернені до кожного.