Сповідь. Із чого почати?

Тривають підготовчі тижні перед Великим постом. Неділя 6 березня — Сиропусна. Далі свята Чотиридесятниця. Час посиленої молитви й покаяння. Господь знову дає нам чергову можливість привести наші душі, наше духовне «я» у порядок, гідний прийдешнього світлого свята Великодня.

Як багато разів не починали б ми проводити цей піст, завжди виникає маса питань і спотикань, а часто й відвертих непорозумінь, пов'язаних із цими покаянними днями. Це не дивно. Збагнення віри, шлях до Бога — тернистий і складний. Для нецерковної людини або неофіта, тобто того, хто недавно рийшов до храму, споконвічно важко зрозуміти, що добре майже завжди здобувається із труднощами. «Царство Боже із зусиллям здобувається», говорить Євангеліє. Ворогу світу цього вкрай небажане, щоб ми відмовлялися від його послуг і прагнули жити за Божими заповідями. Перешкоди в дні Чотиридесятниці обов'язково прийдуть. Дуже часто їх важко подолати не тільки початківцям, але й тим, хто є постійними парафіянами, для кого храм Божий і молитва — необхідна частина життєвого повсякдення.

Різних рекомендацій, посібників, уставів і порад, як найбільш плідно й з духовною коритю провести час Великого посту, написано безліч. Є правила, обов'язкові для всіх, є виключення й послаблення. Церква з любов'ю й розумінням ставиться до кожної своєї дитини, що вступила на поприще реального покаяння, що прагне до зміни своєї гріховної сутності, до духовного переображення.

Не треба забувати, що кожний з нас може вмістити лише ту міру покаяння, до якої він сьогодні готовий. Немає однакових. Усі різні. Спільне лише одне: щаблі духовної драбини, що веде до Бога, осягаються поступово, і чим вище цей щабель, тем більшої праці вона вимагає. Не можна брати ту міру постової праці, яка нам не під силу, як і не можна залишатися на досягнутій висоті. Усе життя християнина проходить у покаянні, тому що із припиненням покаяння припиняється й духовне життя людини.

Багато наших роздумів, питань і здивувань у дні Великого посту зв'язані саме з покаянням, яке має своє завершення в Таїнстві сповіді.

Як сповідатися? Наскільки часто підходити під священичу єпитрахиль? Як бути із забутими й неусвідомленими гріхами? - це саме те, що найчастіше турбує парафіян у Чотиридесятницю. Це не дивно. Христове Воскресіння, світла Пасха лише тоді торкається серця у всій своїй повноті, коли в тобі звучить симфонія з'єднання внутрішнього й зовнішнього, коли білий колір твого святкового вбрання перебуває в гармонії з духовною чистотою.

Отже, сповідь. Із чого почати?

Для того, хто прийшов на неї вперше, — з найголовнішого: з розповіді про ті моменти свого минулого життя, про які соромно згадати і які ми ховаємо від усіх. Згадайте, коли ви самі собі говорили: «Господи, хоч би ніхто не довідався!» або про те, що правдами й неправдами виганяється із власних спогадів. Важко розповідати те, що дотепер палить душу, але покаявшись саме в цьому, буде легше розповісти про інше.

Хвилюється, й той, хто сповідається, реакції на ці одкровення священика, що приймає сповідь. Ця зніяковілість від лукавого. Для священика завжди радісно, коли перед ним той, хто зважився дійсно покаятися, як і завжди сумно, коли каянник говорить загальними й нічого не значущими фразами. Часто доводиться чути навіть таке визначення власного духовного стану: «Грішний (-на) у всьому!». Це не сповідь, це чітка спроба втекти від покаяння, від духовного переображення.

На сповіді потрібно обов'язково бути послідовним. Це можливо й не так важко, якщо ви «розіб'єте» свої гріхи по пунктах заповідей Божих.

Ще однією особливістю «правильної сповіді» є те, що в ній не повинно бути пошуку винних у вашому гріху. На жаль, перше, чому ми швидко й дуже успішно вчимося в цьому світі, — це вмінню виправдовуватися, знаходити винних своєму гріху. Гріху немає виправдання, які б зовнішні обставини йому не сприяли.

Природно, що наше бажання щиро покаятися буде зазнавати серйозних перешкод, тому для тих, хто сильно хвилюється, хто забудькуватий або в похилому віці, цілком можливо (та й корисно) заздалегідь написати на листочку основні пункти майбутньої сповіді.

Поняття «генеральної сповіді», про яку настільки багато сьогодні говорять і навіть уводять у ряд обов'язкової для початківців, до мирянам обов’язку не має. Таку сповідь проходять майбутні священнослужителі перед рукоположенням. Для тих, хто вперше прийшов до покаяння або ставився до сповіді несерйозно, перебираючи лише гріхи останніх днів, цілком доречно виділити кілька днів посту для свого роду «спогадів». Розбийте своє минуле життя на періоди, етапи або певні тимчасові відрізки й спробуйте згадати, що було головним для вас у ці роки. Подивитеся на фото тих років, поговорите з рідними й знайомими, які були в ті роки разом з вами. Обов'язково відкриються факти, про яких ви вже й засмучуватися забули й у яких не гріх покаятися.

У кожному разі, навіть якщо ви вже не перший раз стоїте перед Євангелієм і Хрестом, потрібно знати, що Богові потрібні не ваші гріхи, а каяття, і що немає такого гріха, який би Господь не простив, якщо у вас є щире бажання, від них позбудеться.