Надходить Петрівка. Ми знаємо, що цей піст закінчується святом святих первоверховних апостолів Петра й Павла. Ми знаємо, що це піст літній, не такий строгий, як Великий, що в цей час вже з'являється перша свіжа городина, тому цей піст в цілому легкий. Але, на жаль, для багатьох християн цим і закінчуються значення Петрового посту.

Здається, що було б набагато логічніше присвятити час цього посту осмисленню апостольства в Церкві. Навіть так — присвятити діяльному осмисленню.

Кожний християнин однаково повинен бути служителем Слова Божого. Слово Христове, сказане апостолам при Вознесінні: Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа;  навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку.» (Мт.28:19,20) – визначило головне апостольське завдання.

Бог послав Святого Духа апостолам, щоб вони несли звістку про воскресіння в усі кінці світу. Через апостолів цей обов’язок установився в церковній ієрархії — у єпископів і священиків. Єпископ і священик, що живе в Христі, що намагається це робити, може щиро повторити за Апостолом: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов'язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії!» (1 Кор. 9:16); Але це не складає й з мирян обов'язку благовісті. І дуже добре, якщо свої сили ми зможемо перевірити протягом посту, який у Церкві названий Апостольським.

У цьому завданні можна виділити два основні напрямки — апостольство внутрішнє й апостольство зовнішнє.

Внутрішнє — для більшості церковних і ще тільки шукаючих свого шляху й місця в Церкві людей — напевно, найважливіше. Донести Благу Звістку про Воскресіння Христове, про покаяння й переображення людини Духом Святим насамперед до свого серця й розуму. Внутрішньо, зі смиренністю прийняти те, що дає людині, яка шукає Бога, Церква. Навчитися простих речей — просто вірити, довіритися Богові і Його Слову, вірити Церкві як матері, просто молитися «без заламування рук і закочування очей» (виходить, розумно й без психічного надламу).

Є гарний вираз: «Піст і молитва це два крила, які піднімають християнина в Царство Небесне». Що ж, якщо це так, і якщо молитва повинна бути проста й розумна, то й піст повинен бути простий і розумний, під силу й без молекулярно-складникового підходу. Заради Христа. Заради переображення Духом Божим нашого зотлілого або тліючого єства.

Наша внутрішня переконаність у правоті Слова Божого разом з покаянням і життям у Церкві повинна дати нам творчу підставу для нашого апостольства — мир сердечний, інше, у порівнянні з миром суєтним ставлення до Бога, Церкви, людини й себе самого. Мир, любов, прощення, жаль, співчуття, біль через неправду й несправедливість — протилежні ненависті й байдужості якості душі-християнки.

Ми повинні дозволити Богові прищепити ці добрі речі до гілок нашої особистості. Приростити нас до Себе Самого, Він — лоза, ми — гілки. І без Нього не можемо творити нічого. Усе в Бозі й знаходить свою цінність, у тому числі й благовіствування. Саме пристойне заняття в піст.

І досить важливе апостольство зовнішнє, тому що, як християни, ми відповідальні й за інших, за близьких, далеких, за увесь світ. Навіть якщо здається, що ну ніяк не може вистачити сил нашій душі на самого себе, куди вже до цілого світу!

В однієї людини ніколи не стане сил спасти світ — він може тільки співпрацювати з Богом, сприяти виконанню Його волі у світі — щоб усі пізнали Істину й спаслися… Але наставляйте один одного щодня,.. щоб хто з вас не озлобився, звабившись гріхом» (Євр. 3:12-13).

У часи «дикого ринку» і нав'язливого маркетингу ми навчилися боятися тих, хто обіцяє нам щось гарне. У такому контексті євангельське слово «благовістити» може злякати людину. Ми через душевний острах боїмося пропонувати нашу віру іншим, як ніби мова йшла про товар. Ми маємо почуття поваги до навколишніх і не бажаємо, щоб про нас подумали, що ми нав'язуємо свою точку зору або намагаємося в чомусь «самому вірному й правильному стовідсотково переконати». Особливо, якщо мова йде про таку особисту тему для розмови, як довіра до Бога.

Для християн сповіщати Благу Звістку воскресіння не значить говорити про навчання, набір параграфів і пунктів, який слід вивчити напам'ять. Благовістити — значить у першу чергу, свідчити про внутрішнє переображення людської суті. Господь Ісус Христос повертав кожній людині його цінність і гідність із нескінченною повагою. Благовістити — не тільки значить говорити з кимось про Ісуса або про християнство як таке, а набагато глибше — привернути увагу людини до того, наскільки він дорогоцінний для Бога. Так про це говорили й святі отці, і багато подвижників, які знають про дію благодаті Святого Духа в людині.

Але наше зовнішнє свідчення про Христа й Церкву може виникати тільки з наслідків внутрішнього апостольства, засвоєння собі через законні церковні засоби — піст, молитву, милостиню, Таїнства життя в Христі. Інакше наші слова не будуть мати духовної сили. Вони й нам самим нічого не скажуть.

Підготовано за матеріялами статей о. Ігоря Пчелинцева