Тихим і непомітним стало пришестя у світ Спасителя. У печері для худоби, у яслах для корму тварин лежить Христос, повитий пеленами. Мудреці-Іноземці, приведені зіркою, здалеку прийшли поклонитися Йому. Бідні пастухи, що пасли вночі ягняток, почули благу звістку від ангелів і поспішають до Царя, що лежить на соломі. Де велич? Де урочиста зустріч Того, Хто є сподіванням, надією народів, усього людства? Христос тихий і непомітний. Велич таємниці воплочення Бога не має потреби в зовнішній грандіозності. Сьогодні найвища слава Божа виявлена в Його великій смиренності, Його применшенні до людини, до пелюшок, до слабкості дитини. «Христос народжується – славте!» Слава Божа не має потреби в шанувальниках, від наших славослов'їв вона не зростає. Наш слабкий розум не має сил умістити, усвідомити велич, що відбувається в повноті, але ми самі потребуємо того, щоб хоч почасти зрозуміти, що зробив для нас Бог, для чого Він воплотився, як потрібна нам ця Дитина, що лежить у яслах. 

Один з духовних отців говорить, що наша радість або відсутність її у свято Різдва Христова – пробний камінь нашого ставлення до Бога. Радіти про Народження Христа ми повинні так, як радіють ті, що гинуть дізнаючись про свій несподіваний порятунок. Висновок зі слів отця такий: якщо нас сьогодні не наповнює радість, значить, ми ще не зрозуміли, що значить для нас Христос, від чого Він прийшов нас спасти. Виходить, ми ще не сприйняли народженого Христа у своєму серці, воно не відчуває Божої милості, як не відчуває й своєї погибелі. Цей стан інакше називається смертю душі: коли людина не відчуває, хвора вона чи здорова? - тільки коли вона мертва. Якщо ж ти розумієш, не розумом тільки, але в самій глибині душі відчуваєш, що ти грішник, і гріхи твої тяжкі – радій, грішник, веселися про воплочення Бога-Слова, тому що сьогодні народився твій єдиний Лікар, щоб зцілити тебе від гріховних ран, воскресити твою душу, що гине!

Непомітно прийшов Христос на землю: Він відкрився тільки тим, хто шукає Його. Непомітний Він і сьогодні, тому що хто шукає Його? Хто побачив свою духовну хворобу? Хто віддасть себе в руки Небесного Лікаря? Спала земля у Різдвяну ніч – спить і сьогодні смертним сном, і тільки страшні потрясіння будять деяких, щоб вони оглянулися й вжахнулися своїй погибелі. Що заважає нам жити спокійно й радісно, віддаючись усім земним утіхам? Коли мертва душа, турбує тільки одне – тіло. Воно хворіє, воно старіє, воно може вмерти. Щось можна виправити ліками, але тільки на час. Що робити, коли вже й самі органи тіла не в силах виконувати свого призначення, коли не допомагає лікування, і вони виходять із ладу? Потрібний донор. Якщо заражена кров – потрібний донор із чистою кров'ю, зупиняється серце – потрібне нове серце. Де взяти? Хотілося б усе замінити, усе обновити – люди з надією дивляться у майбутнє, чекають клонованих донорів, штучних людей. Але хто клонує нам нову душу, щоб замінити цю – безнадійно хвору?

Що побачимо ми, якщо всередину себе заглянемо? Від підошви на нозі до тім'я нема в ньому здорового місця: рани, синці, свіжі виразки, не вичищені, не перев'язані й не зм'якшені єлеєм (Ісая. 1: 6), – такий наш стан, зображений пророком Ісаєю. Хто замінить наше серце? Про це просив цар Давид, говорячи: Серце чисте створи мені, Боже. Він же просив: Господи, прихили твоє небо й зійди! (Пс. 143, 5), і Господь виконує це: нахиляє небо й сходить на землю, стає Людиною. Не перестаючи бути Богом, стає у всьому, як я людиною, крім гріха. Став єдиною здоровішою Людиною, новим Адамом, щоб усього мене обновити Собою.

Старе вже не виправити – необхідно все нове. Якщо я сприймаю Христа як свого Спасителя – у серці своєму, і з вірою прошу зцілити – Він стає моїм духовним донором. Він усього Себе дав мені, щоб усього мене – від голови до ніг – зцілити Собою, зробити мене новою людиною. Бо хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано (Ісая. 9: 6) – Син Божий даний нам! Даний нам у повноті. Ми без страху згоріти підходимо до Бога, тому що Він сховав Свій вогонь Божества під людським єством. У хрещенні Він одягає нас у Себе: Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися (Гал. 3, 27). Він дає нам Своє Тіло й Кров у Причасті, і наше серце оживляється живлющими токами благодаті – подібно тому, як донор дає свою кров хворому, тільки в духовному значенні. Ми легко очищаємося в покаянні, тому що у з'єднанні з Ним, чистим, не вживаються наші гріхи.

Як Він лікує! Святитель Іван Золотоустий говорить, що коли рану лікує звичайний лікар, часто на тілі залишаються сліди від рани – рубці, а коли Господь зціляє душу, то ніяких рубців і слідів не залишається – людина одержує повне, досконале зцілення. От навіщо прийшов Христос – усього Себе дати нам, обновити Собою людину, цілком зцілити нас від наших гріховних ран. Для цього Він лежить сьогодні в яслах, терпить дитинство, холод, нестаток у чиїйсь допомозі. Він умалився до Людини – заради нас.

Дай нам, Господи, відчути Твою милість до нас, дай нам усвідомити, яку повноту спасіння, зцілення Ти даруєш нам, хоч ми неварті й грішні – і ми будемо славити Тебе повік!