П`ятниця, 29.03.2024, 00.41.40
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Цікаві статті [19]
Новини протопресвітерства [23]
Новини парафії [70]
Церковне життя [58]
Мудрі думки [2]
 
Головна » 2014 » Травень » 31 » Неділя отців Першого Вселенського Собору
22.09.12
Неділя отців Першого Вселенського Собору

Сьогодні Свята Церква святкує пам’ять отців Першого Вселенського Собору, зібраного імператором Рівноапостольним Костянтином Великим у Нікеї в 325 році. Приводом для Собору стала єресь олександрійського священика Арія.

Часто у свідомості людей складається думка, що догмати, які Церква виробила разом з Апостолами, є щось штучне, придумане. От зібралися люди на Собор, розумні, освічені, з духовним досвідом, що мають церковну владу й авторитет, і вирішили, що це буде так, а це буде так. І догмати, тому що вони є рішенням людей, звичайно, річ важлива, але не настільки вже потрібна для того, щоб мати спілкування з Богом, молитися Йому, жити духовним життям. Чи потрібні ці догмати? Чи не є вони, навпаки, якоюсь перешкодою для спілкування людини й Бога?

А іноді кажуть, що догмати – це те, що Церква сама придумала для того, щоб було легше пояснити людям складні богословські поняття, такі, як Свята Трійця або боголюдськість Ісуса Христа. Це найглибша омана. Догмати не людина придумала. Це не він Бога намагається визначити і якимись дослідженнями намагається вдосконалювати своє знання про Нього. Бога пізнати, визначити, якимось способом обчислити неможливо. Він невизначений. Він абсолютний, вічний, не збагненний людським розумом. Його неможливо укласти в якісь рамки людського пізнання, людської логіки й людської науки. Церковний догмат – це правда про Бога, яку Господь виявив Своїм святим.

Бог являється тільки через одкровення,  Він виявляє Себе світу й Церкві. Це і є правда. І тільки Церква своїм не замутненим духовним поглядом може побачити Бога, якого ніхто ніколи не бачив, побачити Його так, як Він виявив Себе, як Він Себе показав… Тому наше вчення про Бога від Церкви називається Одкровеннями.

Бог не є більш таємним за людину, Він не є якимось таємним знанням, не відкривається в магічних формулах купці вибраних сектантів, які говорять, що робити, знаючи щось незбагненне й таємне, що не знає ніхто з непосвячених. Ні, Бог відкривається кожному християнському серцю, і насамперед Бог являється Своїй Святій соборній апостольській Церкві. А Церква, побачивши, яким Бог є, для кожної людини точно виклала словами, що Бог про Себе відкрив. Це не ми придумали, що Бог – це Трійця, це не ми придумали, що в Христі з’єднано дві природи – людська й Божественна неподільно, незлитно, незмінно, нерозлучно. Це не ми придумали почитати святі ікони, це не наше людське мудрування, це Його одкровення нам про Себе, це Його бажання – відкрити Себе для людини, щоб людина, побачивши, який її Бог, стала прагнути наслідувати Його, трудитися так, щоб стати таким же досконалим, як Отець наш Небесний.

Ось що таке догмати нашої Церкви: це найбільше явлення свободи, це найбільше явлення Духа, це найбільше явлення любові Божої до упалої людині.

Арій будував свою філософію й богослов’я таким чином, щоб дати упалим людям можливість логічно зрозуміти, що Ісус Христос, який прийшов спасти світ, є посередником між людиною й Богом. Він мав величезний потенціал знань, освіти й усієї філософії, яка служила для нього брехливою передумовою, яку він вважав правдивою. За Арієм ішла величезна кількість людей, тому що його навчання по-людськи було дуже зрозумілим й логічним. Арій вирішив, що всім буде зрозуміліше знати, що Христос не Бог, а людина. І тоді все, що Господь створив на землі, у тому числі Його Євангеліє є тільки морально-етичним вченням про те, якими би ми могли бути гарними людьми, якби виконували заповіді, яким могло б бути людство, якби воно прагнуло жити добре й горіло любов’ю. Але тоді все, що Господь нам залишив, усе навчання, яке називалося християнством, стало б одним із чудових навчань цього світу. І була б ще одна філософська школа, третя, поряд із платонівською й аристотелівською, – християнська філософська школа.

Але Церква із цією істиною не залишилася. Вона залишилася із Христом, вона залишилася зі своїм Рятівником, тому що Христос для нас є справжній смисл нашого життя, дійсне наше життя

Бажання звести християнство до рівня людських пізнань завжди залишається, тому що розмірковувати по-християнському – це одне, а жити по-християнському – це зовсім інше. Завжди легше про щось знати, ніж пізнавати, завжди легше про щось розмірковувати, ніж запроваджувати в життя.

І от так завжди нашу віру намагаються зробити християнство одним з вчень – гарних, корисних, піднесених вчень, може бути навіть кращим серед інших, але, яке перебуває в одному ряді з іншими ученнями про Бога. Але Християнство зовсім інше. Християнство – це життя в Христі, цей початок майбутнього віку вже зараз, на землі, це вже Царство Небесне, яке усередині нас є, це  життя вічне, яке ми прийняли у святому хрещенні, і з яким ми стикаємося,  коли молимося, коли причащаємося святих Христових таїн, коли сповідуємо наші гріхи перед Богом, коли служимо Йому. Ми живемо за іншими законами, ми живемо іншою правдою, ми живемо іншим духом.

Тому святі отці, зібравшись на Першому Вселенському соборі, побачивши страшну неправду аріанства, її відкинули. Вони затвердили догмат про Святу Трійцю й прийняли Символ нашої віри, який співається в храмах, до якого ми так звикли, і який містить підтвердження нашої волі, нашої істинної віри в Христа, що робить нас іншими людьми, зовсім не схожими на цей світ – новими людьми в Христі, християнами.

Святі отці, коли намагалися розібратися, що є істина, а що є обман, виходили з одного: якщо Христос не істинний Бог, то тоді ми не спасенні, тоді все, що зробив Христос на землі – народився від Пресвятої Діви Марії, воплотився, пішов на хрест нашого ради спасіння, умер на хресті, воскрес із мертвих, вознісся на небеса, – тоді все це ніякого відношення до нас не має. Тому що, якщо Христос не Бог,  Він наші гріхи не відкупив,  і ми так і залишилися упалим, гріховним людством, не здатним дійти до Бога, тому що Бог це людство не спас.

Тільки Бог може прийняти на себе наші гріхи. Тільки Він може, воскреснувши, воскресити все людство – Бог і чоловік, Богочоловік Ісус Христос. Тільки в Ньому одному наша Церква черпає істину й життя. І тому всі догмати, які приймалися на наших соборах, є для кожного з нас догматами, що навчають  і дають життя.

І нехай ніхто не думає, що в церковних догматах Церква закостеніла, обмежила свою волю, що Церква цими догматами поставила собі межі в розвитку. Саме Церковні догмати для кожного з нас є тем джерелом, яким Церква живе і яким живиться кожен, хто живе Христом.


 

Категорія: Церковне життя | Переглядів: 1858 | Додав: Panzerjager | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
© Парафія св. Василія Великого УГКЦ м. Житомира 2024

Наше опитування
Я переглядаю цей сайт
Всього відповідей: 453

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук


Каталог україномовних сайтів