Зараз ведеться багато розмов: навіщо потрібен Петрів піст, як він з'явився? Багатьом він видається надуманим і нікому не потрібним. При цьому мало хто замислюється над тим, що будь-який піст корисний кожній людині. Не потрібно шукати канонічних причин для недотримання посту — потрібно просто задуматися, навіщо він взагалі потрібний і як до нього ставитися.

Ніхто з християн не буде заперечувати, що життя наше — духовна боротьба, як писали святі подвижники. Саме поняття посту із цією боротьбою й пов'язане.

Подивимося на військову службу. Воно містить у собі такі дисциплінарні норми, як варта, чергування на посту. І ніхто не буде роздумувати, потрібно це чи не потрібно. По-перше, це дисциплінує, а по-друге, приносить якісь плоди безпеки для будь-якого військового підрозділу.

От і для нас піст — це якась особиста вправа для виховання волі й духу. Адже кожний християнин повинен бути героєм духу. Людина з загартованою волею, яка трудиться над тим, щоб зробити себе кращою, духовно витривалішою, досягне цього скоріше. А для виховання волі читання Святих Отців і навіть Євангелія мало — ти не зміниш читанням свого характеру або своєї безхарактерності, якщо духовно не працюєш. Духовна праця — це боротьба зі страстями й помислами, роздуми над своїм життям.

Період посту — це саме привід попрацювати над собою. Ніхто не буде заперечувати чисто практичної користі посту.

Час збирати

Як противники традиції намагаються обґрунтувати свою з нею незгоду, так і прихильники — її виникнення. Одне з найпоширеніших пояснень появи традиції Петрівки — що виник цей піст як «оправдальний» для тих, хто з якихось причин не постився у Великий піст. Теорія гарна, але досить-таки натягнута. Хто не дотримував Чотиридесятниці, той її собі вже нічим не замінить.

Петрів піст варто сприймати як необхідний період зосередження після довгих свят. Великодній період — час розслабленості, торжества й ейфорії. В остаточному підсумку, потрібно привести свої почуття й розум у зібраний стан: життя триває, і наш особистий ворог поки не переможений. Христос переміг смертю смерть, але ми свої страсті поки не перемогли.

Так що можна сприймати Петрівку як час збирання себе в якусь цілісність — поверненню до ціломудреного стану й роздумам над собою.

Святі не з картинки

Неділя Усіх святих, яка випереджала початок Петрового посту, тематично підкреслює зміст нашого християнського життя: наслідування Христа й святих, роздуми над тим, як вони прожили своє життя, над плодами святості. Ми часто задаємося питанням, як поступити в тій чи іншій ситуації, чи можливо дотримання тих чи інших заповідей, чи можливо застосування тих чи інших євангельських слів до себе. На прикладі святих бачимо — так, можливо.

Найчастіше житія святих являють собою досить пригладжений благочестивою традицією текст. Але за цими словами й буквами думаюча людина побачить історичний контекст, у якому святий жив і чинив свої діла.

Це дуже корисна вправа: сприймати життя святого не просто як благочестиву рожеву картинку, а замислюватися про його час і обставини.

У Неділю Усіх святих читається уривок з послання апостола Павла до Євреїв, у якому говориться, що за люди — святі.

«Вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в'язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами.» (Євр. 11:33-38).

Вони були відкинуті світом або самі себе з нього викреслили, але незважаючи на гоніння — раділи життю й близькості його до Бога, не сумували й не впадали в депресію, на відміну від наших сучасників, яких часом треба буквально струшувати, щоб вони не забували про справжню мету свого життя.

Людей, які йдуть до цієї Мети незважаючи ні на що, ми й називаємо святими.

Що значить сповідувати Христа?

Сам піст настроює на розуміння Євангелія, прочитаного на згадку Всіх святих: «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним» (Мт. 10:32-33).

Сповідання Христа — це не просто декларація: «Я такий сміливий, називаю себе християнином, привселюдно перехрещуся, надягну на себе особливо благочестивого вигляду одяг, зображу із себе поборника прадавніх традицій».

Сповідання Христа — у повноті твого життя, і вдома, і серед інших людей. Сповідання Христа — це явлення світу тієї любові, яку Він заповів. Якщо навіть ворог твій буде дивуватися твоїй життєрадісності, доброті, що живе у твоєму серці любові — він складе перед тобою зброю, не в силах тобі протистояти, як складали знаряддя ненависті мучителі перед лицем мучеників.

Саме в цьому ти сповідуєш Христа, а не в тому, що побиваєш грішників камінням й кричиш до них: «Забирайтеся геть!»

Багатогранна Любов

Зрозуміти це допомагає піст, особливо — Петрівка. Ми згадуємо Петра й Павла, Дванадцять апостолів, сімдесят апостолів — і перед нами не та ідилічна картинка, яка часто представляється: були в Христа учні, слухняно Його слухали, а потім понесли Його звістку по світу. Ні, це особливий світ індивідуальностей. Кожний апостол — неповторна особистість.

Ті ж Петро й Павло — два полюси людства. Апостол Петро — проста, некнижна людина, що стала в дусі Божому великим проповідником Воскресіння Христового. Апостол Павло — фарисей, мудрець, любитель ученості.

Хтось із інших дванадцяти й сімдесяти апостолів ближче до Петра, хтось — до Павла. У цих образах ми повинні побачити й себе, і тих, хто нас оточують. Не можна всіх стригти під одну гребінку. Не можна вимагати від усіх одного шляху сповідання віри. Але кожний у міру своїх талантів може проповідувати Христа.

Цей апостольський світ — свідчення багатогранності любові Христової, що обертає до себе все людство. Потрібно тільки серце відкрити — повірити, залишити все своє, взяти хрест і піти за Ним.