Піст, що Богові приємний 

Тисячоліття тому сталася катастрофа, у якій брали участь усього лиш дві людини, але наслідки цієї катастрофи відчуває на собі кожен із тих, хто живе нині — так само, як відчував їх усякий представник людського роду за всіх часів земної історії. 

Сьогодні ми згадуємо цю сумну подію — гріхопадіння прабатьків і їх вигнання з раю. 

Чому ж так сталося? Що було причиною? У цілому відповідь нам відома: Адам і Єва були вигнані з Едему через свою нестриманість та непослух. Однак така відповідь неповна. Ми повинні врахувати ще дві обставини. По-друге, Адам і Єва могли покаятися, могли попросити прощення у Господа — але вони цього не зробили. А по-перше (і це важливіше, оскільки ця обставина створює саму можливість гріха) — людина була створена вільною. І гріхопадіння прабатьків було добровільним (хоч і не без зовнішнього впливу) відхиленням від добра, від волі Божої. 

Тим часом та заповідь, то повеління, яке було дане Богом першому чоловіку і його дружині, мало на меті саме укріплення людей у добрі, укорінення їх вільної волі у виконанні волі Божественної. Забороняючи утішатися із плодів від одного-єдиного дерева у всьому раю, Господь привчав людину (ще безгрішну!) до помірності, до самообмеження. Тієї легкої заповіді Адам не зміг виконати — і тепер ми, його нащадки, покликані поститися стократ. 

І от зараз, стоячи на порозі святої Чотиридесятниці, ми, поки ще не пізно, повинні усвідомити: піст — це все-таки не ціль. Це засіб. Засіб, що служить нам для очищення душі й тіла від страстей, для зцілення й зміцнення нашої волі, засіб, що сприяє стягненню благодаті Святого Духа, що веде нас до примирення з Богом, до возз'єднання з Ним. 

От як виражений зміст посту у відомій стихирі: «Будемо поститися постом приємним, благоугодним Господеві; справжній піст – від пороків ухилення, стриманість язика, відмова від гніву, розставання із похотями, лихослів'ям, неправдою й клятвопорушенням. Зменшення всього цього – такий справжній піст і сприятливий!») 

Про це ж і нинішнє євангельське читання на літургії. Перше, що ми чуємо сьогодні від Спасителя, – це заклик до прощення близьких. Чому це важливо? Чому про це говориться напередодні посту? Згадаємо читання попередньої неділі. Там, говорячи про Страшний суд, Христос ототожнив Себе з нашими близькими: «Якщо, — говорить, — ви не зробили того-то й того-то вашим близьким, то не зробили й Мені». Тому, якщо ми шукаємо примирення з Богом, з'єднання з ним, нам необхідно випросити прощення в наших близьких, тому що кожний з них — Христос, у кожній людині ( незважаючи на пошкодження нашої природи) — сяйво слави й відбиток сутності Отця (Євр. 1: 3). 

Далі Спаситель велить нам під час посту не приймати сумного, «пісного» вигляду. Постячись, ми здійснюємо наш малий подвиг не заради людської похвали (це було б верхом божевілля), але щоб позбутися всього того, що відокремлює нас від Бога — і від близьких. Тому ми повинні бути бадьорі, підтягнуті, доброзичливі — тоді й оточуючі нас люди, у тому числі нецерковні, невіруючі, зрозуміють, що піст — це не самокатування, а досить корисна й потрібна справа, яка перетворює людину зі скиглія й невдахи у воїна, щохвилини готового виступити в похід. 

Нарешті, Христос призиває нас не збирати собі скарбів на землі, не приліплюватися серцем до тимчасового, до тлінного, до минущого. Він кличе нас, Своїх учнів і послідовників, у Царство Отця — адже саме це і є наша мета (і ціль нашого посту). 

На закінчення хотілося б нагадати, що всі наші постні подвиги мають сенс і силу лише тому, що Бог став людиною, став одним з нас, приєднав до нашого зотлілого від гріха єства Божественне єство — і тим самим зцілив нашу природу. Піст, в основу якого покладена самовпевненість, піст без молитви, без участі в таїнствах Церкви, без причастя Тіла й Крові Христових — може обернутися не користю, а найбільшою шкодою для душі й тіла. Тому постараємося в повноті скористатися всіма благодатними, способами які пропонує нам Церква, — і тоді наш піст буде приємний Господу й на догоду Йому.

Підготовано за матеріалами праць о. Феодора Людоговського