У земному житті Господа Ісуса Христа було дуже небагато радісних, світлих хвилин. Бог воплотився, прийшов у цей світ насамперед для того, щоб зануритися в нашу пітьму, розділити з нами скорботу й будні людського існування. Саме тому Господь Ісус Христос стільки часу проводив з людьми грішними, що потребували очищення, просвітлення, спасіння. Саме тому Господь обрав для Себе хресний шлях, постраждав за людей, був відкинутий ними, був обпльований і зневажений, прийняв хресну смерть і зійшов у ад, щоб увесь той простір, де до Його приходу царювало зло, наповнити Своїм Божеством і світлом.

У Євангелії описане лише кілька випадків, коли Божество Христа було видимим способом виявлене людям. Наприклад, це відбулося під час хрещення Ісуса, коли з неба пролунав голос Божий: "Це Син мій любий, що його я вподобав.” (Мт. 3:17). Іншим таким моментом — і саме його ми згадуємо сьогодні — було Преображення, коли Господь, взявши трьох свої найближчих учнів, зійшов з ними на високу гору, і там, коли Він молився, «вигляд його обличчя став інший, а одежа - біла та блискуча». І голос Отця пролунав знову: "Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.”

Коли видіння ще тривало, один з учнів, Петро, сказав: "Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.» - тому що Мойсей і Ілля з'явилися Ісусу й розмовляли з Ним про Його хресну смерть (Мт. 17:1-9). Слова апостола Петра були природньою реакцією людини на присутність Божу, на Його раптове явління, на несподіване, світлоносне посіщення. «Добре нам тут бути,» — тобто добре б, щоб усе це протривало, щоб цей момент слави, світла ніколи не проминав. Але після сходження Ісуса на гору було зішестя з неї, були Його зустрічі з біснуватим отроком і багатьма іншими людьми, що потребували зцілення. Зійшовши з гори, Господь знову поринув у нашу людську тьму, щоб розділити її з нами. А потім був Гетсиманський сад і Голгота.

Кожний з нас проходить через різні стани. Іноді ми буваємо на Таворі, а іноді опиняємося на Голготі. Іноді присутність Божа настільки відчутна, явна, що нам хотілося б, щоб ці хвилини ніколи не кінчалися, тривали вічно. Але іноді Бог немов би залишає нас, залишає в пітьмі наодинці із самим собою, з нашими проблемами й гріхами. Але в такі хвилини особливо важливо пам'ятати про Його присутність і про те, що нашу людську пітьму Він просвіщає зсередини божественним світлом.

Божественне світло, яке було явлене учням на Таворі, — це не якесь матеріальне світло, яке сяє «як сонце,» але це Світло Несотворене, це Сам Бог, сама присутність Божа — та божественна дія, посіщення, у якім являється людям слава Божа. І це світло осяяло не тільки учнів на Таворі, Воно виявляло себе багатьом людям, багатьом святим. І серед наших сучасників є люди, які споглядають божественне світло.

Але для чого Господь відвідує нас Своїм божественним світлом? Не для того, щоб, яскраво блиснувши, швидко зникнути й залишити нас у пітьмі. Господь відвідує нас, щоб, побачивши Його світло, ми зробилися пронизані ним і все наше життя змінилося, щоб з нами відбувалося те, про що Сам Господь сказав: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мф. 5:16). Божественне світло відвідує нас, щоб переобразити не тільки все навколо нас, але й наше власне життя, щоб ми змінилися й світло Боже почало через нас поширюватися на інших людей.

Саме тому Церква святкує Преображення Господнє, що воно може стати й нашим Преображенням, що й для нас можуть відкритися двері до споглядання божественного світла, — спогляданню якого за минулі століття вдостоювалися дуже багато. Але щоб це світло не було поглинене нашою людською гріховною пітьмою, ми повинні жити відповідно до Євангелія, і через наші добрі справи, через увесь наш вигляд люди пізнавали Христа. Адже про Христа й християнство судять насамперед по нас, що вірують, членах Церкви. Навколо нас живе чимало людей, які, можливо, уже давно прийшли б у Церкву, якби на життєвому шляху не зустріли християнина, який не був гідний цього високого звання і який, замість того щоб випромінювати світло й сяйво Божества, виливав сморід гріховних страстей.

Будемо пам'ятати про те, що ті хвилини просвітління, які ми час від часу переживемо чи тут, у храмі, причащаючись Святих Христових Таїн, чи під час молитви, даються нам, щоб ми змінювалися на краще, преображалися. Будемо стриміти до того, щоб у моральному й духовному плані завжди бути на граничній доступній для нас висоті, ніколи не опускаючись нижче тієї дуже високої планки, яку ми бачимо в Євангелії.