Бог нескінченний, всемогутній, всесильний і невидимий. Він ні в кому й ні в чому не має потреби. Він – повнота любові. І людину Він створив не для того, щоб утвердитися у Своїй силі, а для того, щоб людина жила, діяла і була щасливою. Для досягнення вищого щастя Бог озброїв людину відповідними засобами, зокрема, заклав у її природу сильне, нестримне прагнення до Нього й непереможне бажання жити в союзі з Ним. Хто робить відповідно до цієї потреби й наближається до Господа, той воістину блаженний. 

Наше повсякденне життя доводить численними прикладами, що людина знаходить щастя лише тоді, коли її серце до кого-небудь прив’язується. Кожна людина постійно й ретельно шукає співчуваюче їй серце і якщо не знаходить співчуття й любові, то вважає себе нещасною. Ніщо: ні наука, ні мистецтво, ні життя в розкоші, ні висока посада – не приносять їй радості й задоволення. Вона почуває себе самотньою, усіма кинутою, і її увесь час поборюють гнітючі й безрадісні емоції. Але як тільки людина знаходить друга, до якого вона прив’язується всім своїм єством, якому може відкрити свій внутрішній світ, з яким може поділитися своїми думками, бажаннями й почуттями, тоді вона преображається й переповнюється щастям. Чим більше обдарована улюблена людина, чим вище розумово й морально, тем повніше й сильніше її щастя. Уявімо юнака, якого всім серцем любить літня, мудра й добра людина. Остання постійно опікується про те, щоб захистити юнака від злого, показує добре, учить його всьому тому, що розумне й корисне, оточує своєю наставницькою любов'ю, ласкою, бажає для нього гарного майбутнього й справжнього щастя. Легко догадатися про переживання юнака, який відчуває таку щиру турботу про себе. Він щасливий; у його серці вирують солодкі почуття; яка б неприємність або скорбота не застала його, він подивиться на свого наставника – і його смуток відразу ж розсіюється, і він стає веселим.

Закономірність, подібна до цієї життєвої, усім відомої й зрозумілої, діє й на іншому, більш високому рівні: людина може досягнути непохитного щастя у своєму єднанні з Богом, тому що Бог – особистісна істота, але при цьому абсолютно досконала й блаженна. Бог любить усіх людей без винятку. Він готовий з'єднатися з усіма, наповнити всіх Своєю всесильною й всеохоплюючою благодаттю й усіх зробити щасливими. Подібно до того, як передається нам той чи інший душевний лад друга, як радіємо ми щасливій взаємній любові коханої людини; подібно до того, як близький друг утішає й зменшує наш смуток і сум у часи скорботи, так само й духовне життя Всевишнього переходить у душу людини, переповнює її.

Віруючий християнин наповнюється тим божественним життям, що виявляється у піднесених почуттях і настрої, які апостол Павло називає плодами духу, а саме: у любові, у радості, у мирі, у довготерпінні, у доброті, у милосерді, у вірі, у лагідності, у стриманості (див.: Гал. 5: 22-23). Така людина саме в спілкуванні і єднанні зі Своїм Небесним Отцем знаходить насолоду й душевне умиротворення, які не існують ву грішному земному житті; вона міцно, правильно, бадьоро й весело йде по вистеленому шипами земному шляху; ніщо не зупинить її й не зіб'є з її дороги; вона сміло бореться з різними перешкодами й відводить їх від себе. Прийде до неї лихо – вона і через вогонь страждань пройде неушкодженою і з радісним обличчям. Зменшиться її земний достаток, так, що вона змушена буде задовольнятися лише сухим хлібом, – і тоді щаслива вона; вона підносить свої розум і серце до Господа й у гарячій молитві одержує їжу духовну, її душа насичується, вона наповнюється радістю й тілесної силою. Здолають її хвороби й болі – і тоді вона спокійна і щаслива; її душа тягнеться до Господа, перед нею розкривається небо, і бачить вона сидячого на троні слави Господа, і звідти на неї виливається чудесна живлюща волога, що тішить, знижує жар і заспокоює біль. Якщо ж оточать її з усіх боків вороги, пригноблять і от-от готові будуть знищити – і в цьому випадку вона залишиться спокійною; вона звернеться своїм розумом і серцем до Господа, Всемилостивійшого Помічника страждальців, і із глибин її серця заб'є джерело радісних почуттів, які поширяться по всьому єству її й виженуть смуток, додадуть їй бадьорості й міцності для подолання зовнішніх бід і неприємностей. Відніме смерть у неї вірного сердечного друга або родича – і тоді не втрачає вона голову; у небесах споглядає вона Господа і поблизу Його трону бачить улюбленого усопшого.

Так, саме в житті із Христом досягається справжнє щастя, неминуще, вічне, тому що незмінне й вічне те, звідки воно виникає. Життя із Христом – от до чого треба направити наші душевні сили; це неоцінене джерело доступне кожному. Він доступний як для людини світлого розуму й високої освіти, так і для простого, малограмотного; він досяжний як для того, що володіє більшим багатством, що живе в розкоші й насолоді, так і для незаможних і жебраків; він під силу як вільній людині, так і тій, що перебуває в рабстві; як для людини, здорової й зовні квітучої, так і для тих, хто не наділений красою й здоров'ям. Внутрішнє, духовне світло людей, що живуть із Богом, світить і зовні. Ті,  що бачать таку людину з першого погляду переконуються, що людина ця високоморальна, що її душа наповнена небесними почуттями, що в ній живе Господь, і тому всі мимоволі тягнуться до неї. Її миле й симпатичне обличчя западає в душу; згадуючи про неї, люди пізнають радість; навіть злі люди, і ті, що дружелюбні до нього. Навколо себе така людина поширює тепло, життя й радість життя, вона зігріває скам'янілі серця, зм'якшує гордих і гордовитих, підтримує слабких, утішає принижених. Таким чином, той хто перебуває в єднанні з Господом - людина найщасливіша і робить щасливими інших.

Скажемо й про те, як досягти такого єднання з Богом. Як правило, дружать між собою тільки ті, хто схожий характерами: доброчесний сходиться з доброчесним, і ніколи між добрим і злим не встановиться дружба. Подібним же чином і зв'язок між людиною й Богом встановиться лише тоді, коли людина по природі своїй уподібниться до Господа, коли вона досягне того рівня духовного настрою, які є в Бозі. А Божої подоби людина досягне тільки тоді, коли вона розвине свої духовні сили так, як цього вимагають його природні закони, тобто як накажуть їй совість і Боже веління. Творець дав людині три основні дари: розум, серце й волю – і зобов'язав, щоб людина ці дари спрямовувала до Нього – як до єдиного невичерпного джерела щастя. Людина розумом повинна пізнати свою природу, досліджувати й вивчити світ, його закони й побачити у всьому мудрість, всемогутність і образ господній; її серце повинне наповнюватися чистими почуттями при спогляданні повноти Творця й у гарячих молитвах підніматися духовно. Зусиллям волі вона повинна покращити й підсилити свою природу, виховати в собі євангельський дух, затвердити у своєму єстві любов і мир. Коли людина саме так освітить свою душу, тоді Господь по милості Своїй наблизиться до неї, утвердиться в ній й наповнить її благодаттю й блаженством.

Митрополит Давид Качахідзе,

Переклад на українську Fr Vitaliy