 Слово Глави Української Греко-Католицької Церкви до тих, хто не наважується діяти згідно з волею сумління
Дорогі в Христі!
Молячись у Вічному місті, біля гробів святих апостолів Петра і Павла та мощів святого священномученика Йосафата, у колі єпископів Вселенської Церкви, щоб разом зі Святішим Отцем Венедиктом XVI розпочати Рік віри в Католицькій Церкві, думками і серцем лину до України, котра напередодні чергових виборів із тривогою вдивляється у власне майбутнє.
Запрошую вас спільно поглянути на нинішню суспільну ситуацію в Україні у світлі Божого Слова, щоб воно розвіяло страх і безнадію, які так сильно проявляються в житті багатьох наших співвітчизників. Справді, страх і безнадія – це два почуття, які підживлюють одне одного, тоді як усвідомлення присутності Господа долає і одне, і друге. Це добре ілюструє Євангеліє 20-ї неділі по Зісланні Святого Духа, у якому вміщено розповідь про воскресіння померлого юнака, сина вдови з міста Наїн.
Похоронна процесія, яка супроводжує бездиханне тіло юнака до гробу, є образом людини і людської спільноти, що несуть на нарах історії свої несповнені надії, нездійснені проекти, втрачені сподівання. Здається, ніхто й ніщо не зможе вже змінити цієї безвихідної і трагічної ситуації.
Однак прихід Христа докорінно все змінює: Ісус бачить горе вдови, милосердиться над нею і воскрешає юнака. В Ісусі, який перемагає смерть, довершується визволення людини з фундаментальної неволі, якою є притаманний усім нам страх перед смертю. Господь визволяє всіх тих, «що їх страх смерти все життя тримав у рабстві» (Євр. 2, 15). Своєю всемогутньою правицею Він зупиняє похоронну процесію зневіри й страху, а своїм життєдайним Словом закликає померлого до життя: «Юначе, кажу тобі: встань!». Цим Словом Господь звертається до кожного із нас, закликаючи до обновленого життя, згідно з Його волею, яка взиває до нас голосом Церкви і голосом сумління.
Дорогі в Христі! Щоразу, як Україна готується до чергових виборів, Українська Греко-Католицька Церква нагадує своїм вірним, а також людям доброї волі про три важливі речі: (1) вибори – це Божий дар, який ми зобов’язані шанувати шляхом активної в них участі; (2) слід голосувати за тих кандидатів, котрі своєю діяльністю найбільше довели, що дбають про загальне благо; (3) кожен виборець має моральний обов’язок голосувати чесно, тобто згідно з волею власного сумління.
Проте очевидно: що дужче недобросовісні політики маніпулюють процесом виборів, то більше заклик Церкви голосувати чесно повисає в повітрі, оскільки зростає число людей, яким він видається наївним і утопічним. Надто багато людей, навіть усвідомлюючи незаконність і аморальність маніпуляцій, визнає за краще підкоритися владному тискові чи піддатися примітивному підкупу. Чому?
Відповідь на це питання одна: СТРАХ, – страх, що за відмову коритися маніпуляціям тебе виженуть з університету; страх втратити роботу; страх перед карою, яку можуть застосувати за потуранням органів влади негідні та жорстокі люди. Такий страх морально ламає людину, оскільки нашіптує їй: «Усі ці загрози реальні, вони висять над тобою вже тепер. Ти маленька людина, ніхто тебе не захистить – тобі краще підкоритися».
Таким є перший із можливих розв’язків, до якого може вдатися людина: дати себе зламати і слухняно виконувати те, що від неї вимагають. Як вона після цього почувається – залежить від уразливості її серця. Комусь вдається приглушити голос свого сумління, але здебільшого прості люди терплять від такого насилля і відчувають тягар гріха.
Другий розв’язок – це махнути на все рукою і не йти голосувати. У такому разі людина начебто й не вчинила нічого проти своєї совісті. Але чи справді діяла вона згідно з власним сумлінням?
Третій розв’язок – це не дати себе зламати, голосувати згідно зі своїми переконаннями, хоч якими вони є. Така поведінка вимагає духовної сили, відваги та усвідомлення власної людської гідності.
Утім, часом виявити героїзм психологічно легше, коли ворог є видимим, а небезпека – прогнозована. Виявити ж героїзм перед авторитарною владою складніше, бо ворог не персоніфікований, а небезпека – розмита. Тут людину лякає радше уявлення про те, що може з нею статися. Пасивність і громадянське дезертирство в цьому разі видаються більш безпечними, ніж активний спротив.
Чи є ліки від такого страху? Невже він стане фатумом нашої історії, який перекреслить майбутнє наше і наших дітей?
Найперший лік від цього липкого почуття – міжлюдська солідарність. Адже страх живиться тим, що людина почувається самотньою. Він всесильний, якщо особа не знаходить опертя у своїй родині, серед друзів і загалом у спільноті.
І навпаки, людина, яка відчула плече свого однодумця й усвідомила його солідарність, здивовано помічає, що страх її покидає. Навіть більше, на його місце приходить розкішне почуття побратимства. Тому згуртовані люди помножують свої сили.
Ще один лік від страху – голос людського сумління. Він тихий, але набагато сильніший, ніж хтось із нас собі думає. Історія Церкви знає численні випадки раптових навернень і щирого каяття, причиною яких є лише одне: нестерпний докір сумління. Історія людської культури була б немислимою без цього осяйного преображення людини, за яким стоїть рішуче подолання нею власного страху.
А в основі будь-якого подолання страху є перемога, що її здобуває в людині божественне над гріховним. Блаженний Папа Іван Павло ІІ, напередодні третього тисячоліття, коли багато-хто снував апокаліптичні сценарії, закликав увесь світ не боятися і переступити поріг надії! Це означає, що в людини, яка поклала свою надію на Господа, страх перед владою чи іншою земною загрозою поступається місцем визвольному страхові Божому.
Хтось скаже: та це ж явна ілюзія чи парадокс. Адже страх насправді начебто не зникає, а просто замінюється на інший. Що ж, придивімося до цих двох почуттів ближче.
Земний страх паралізує людину й позбавляє її миру в душі. Людина постійно перебуває в тривозі, що помножує страх. Натомість «Господній острах – життєдайний: насичений ним – у спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає» (Прип. 19, 23).
Коли людина боїться, вона не зможе захистити навіть найріднішу їй особу, а тому зрікається любові та інших Божих заповідей. А страх Господній – це готовність виконувати Його заповіді, зокрема любити свого ближнього. І ця любов робить дива, бо «страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові» (1 Ів. 4, 18).
Ось чому це не парадокс і не ілюзія, а навпаки: «початок мудрости – острах Господній» (Пс. 111, 10). Навіть більше, цим шляхом можна досягти тієї мети, якої ми саме й прагнемо: «милосердям і правдою покутується гріх, а острахом Господнім ухиляється зло» (Прип. 16, 6).
Знаменно, що євангелист Лука зауважує, що всі присутні під час воскресіння юнака з Наїна «сповнилися страхом і прославляли Бога, кажучи: ‘Бог навідався до народу свого’» (Лк. 7, 16). Це – здивування і благоговійний острах людини, яка щойно стала свідком здійснення Христових слів: «У людей це неможливо, Богові – все можливо» (Мт. 19, 26).
Тому не обманює людину Церква, коли пропонує сповнитися острахом Господнім, що означає довіритися Йому, відчути Його присутність біля себе і Його всеоживляючу десницю на собі, і тому позбутися земного страху та почуття самотності. Хто довіриться цьому великому почуттю, той перестане боятися і сповниться надією.
А щоб відчути цю спасенну руку на своєму плечі, згадаймо молитву, з якою ми вже зверталися до Господа минулими роками.
Благословення Господнє на вас!
+ СВЯТОСЛАВ
Дано у Римі,
при соборі Святої Софії,
12 жовтня 2012 року Божого
МОЛИТВА ЗА СПРАВЕДЛИВІ Й МОРАЛЬНО ЧИСТІ ВИБОРИ
Милосердний Боже!
Стою перед Тобою в покорі й надії, складаючи на порозі Твого храму всі марноти свого життя й омиваючи свою душу цією молитвою від усякого бруду, щоб постати перед Тобою чистим і гідним Твоєї любові.
Твої милосердя й любов потрібні мені повсякчас, але тим більше в ті вирішальні хвилини мого життя, коли мушу правильно скористатися Твоїм особливим даром – даром відповідальності за зроблений мною громадянський вибір.
У час, який «вагітніє безправ’ям і породжує неправду» (Пс. 6, 15), подай мені точку опори, щоб не хиталася моя душа між добром і злом – і в маловірстві щоб не тонула в морі неправди.
Ти, що так несхибно подолав спокуси, пошли мені здатність встояти перед їхньою притягальною силою й навчи розрізняти Твій тихий голос у гучному стоголоссі облуди.
Ти, що офірував своє життя за нас, грішних, пошли мені мужність пожертвувати моїм малим благом, щоб утвердилося в нашій державі спільне і справедливе благо для всіх.
Ти, чия душа також «жахалась і тривожилась» (Мр. 14, 33), прийди мені на поміч, коли я з тривогою в серці відмовлятимусь коритися лихій волі й не допускатиму, щоб моїм голосом і голосом мого ближнього маніпулювали на догоду чиїмсь корисливим інтересам.
У час, коли Ти, Спасителю, блукаєш з нагими й бездомними, терпиш муки з хворими та несправедливо ув’язненими, бідуєш зі спраглими та голодними (пор. Мт. 25, 35–36), дай мені духовну силу виконати свій обов’язок перед Тобою і думати не лише про себе, а й про тих, з ким Ти сьогодні переносиш незаслужену кривду.
Ти, що засіяв Царство Небесне з малого гірчичного зернятка (пор. Мт. 13, 31), пошли мені певність, що з мого маленького рішення, помноженого на правильне рішення моїх ближніх, зросте благодатне суспільство, оперте на правді, справедливості та моралі.
Ти, що сам зазнав чудо Преображення, благослови мене на такий крок, який допоможе Тобі здійснити чудо преображення всієї моєї землі. Амінь.
|
