|
 Наближається Різдвяний
піст. Як звичайно, і напередодні посту й
у його перебіг, а також і в будь-який інший час парафіяльний священик чує сотні
разів повторюване запитання — що можна їсти в піст, у які дні, більша частина
питань саме про їжу або про не-їжу.
У народній свідомості,
особливо людей малоцерковних, піст – це насамперед гастрономічний, дієтичний захід.
Очевидно, наша проповідь була не настільки сміливою, щоб замість пісної скатертини-самобранки
ми в наших домах насамперед, і по-друге й по-третє бачили Христа-Спасителя,
чули Його слово. Слово про спасіння вірою, спасіння через напружену повсякденну
роботу над собою, через працю по очищенню своїх сердець.
Засмучують газетні й
інтернет-рубрики: «У Різдвяний піст їмо із задоволенням», «Вишукані блюда
традиційної пісної кухні» і так далі. З іншого боку, хвилюють люди, які бояться
осквернитися наявністю в хлібі молочної сироватки, слідів нібито вершкового
масла в печиві; люди, які знають, що таке «оскоромитися» і тому дихають через
раз, потрапивши в «непісну» атмосферу сучасного супермаркету в час посту. За спиною 20 років після Тисячоріччя Хрещення
Русі, а ми більшою мірою усе ще зайняті пошуком непісних молекул у неосяжному
світі трапези.
Про піст написано чимало,
і в книгах, і в періодичних виданнях, і в Інтернеті можна знайти багато святоотцівських
думок і роздумів про піст, посібників, написаних нашими сучасниками, чудовими
архієреями й священиками. Але тверезий святоотцівський погляд на піст
найчастіше залишається невідомим для тих, хто прагне поститися поверхово — їсти
одне й не їсти іншого.
Хочеться виразити тут
одну думку, яка здається, у ключі євангельського й святоотцівського вчення про
піст і стриманість, є головною, основною. Дотримувати посту — це стояти на посту. Кожний
християнин повинен стояти на варті свого серця й це для кожного з нас Пост №1.
Стояти на посту біля
свого серця – це значить не допускати туди ворожих помислів злості, зневіри,
обжерливості, суму, гніву і так далі по семи смертних гріхах (або основних
страстях, що руйнують людину). Не допускаються помисли увагою людини до свого
духовного світу, власною молитвою, а також звертанням за допомогою до
Спасителя, до Матері Божої, до Ангела-Хоронителя, до своїх улюблених святих.
Скажемо, що також важливо
не випускати зі свого серця ті ж недобрі думки, вирощені там усередині нашим
безбожним і немолитовним життям, Іменем Ісусовим знищуючи накопичений «ядерний»
потенціал усілякої нечистоти усередині нашої душі. Результатом серцевої уваги й протидії Ворогу має
бути почуття покаяння, бажання завжди бути з Богом, жити за святими Його
заповідями.
Якщо ми не знаємо Христа,
то й поститися не можемо з духовною користю. Не ризикнемо ту назвати такий піст
зовсім безблагодатним, тому що Бог іноді й невір'я, і нечестя людей уживає для
їхнього покаяння й навернення. Ми не можемо знати всіх шляхів, які Він проклав
до кожній людини й кожній людині до Себе. Але якщо ми діти Церкви, то для нас має
бути природнім як подих поститися заради Христа.
В афонського ієромонаха
Партенія Кавсокаливита є дуже повчальна історія про те, як нам треба завжди відчувати
Христа, жити Ним. Одна дівчина на
сповіді поскаржилася старцеві, що вона дуже любить одного парубка й ніяк не
може позбутися думок про нього. Він сниться їй, протягом дня вона неодноразово
звертається в думках до нього, ніби просячи його поради, ділячись із ним своїми
думами й переживаннями. Його образ зігріває її дівоче серце.
Отець Партеній допоміг
молитвою цій панянці, але іншим переказував цю життєву історію як притчу.
Погляньте на цю дівчину, говорив старець, вона не робила над собою ніяких
зусиль, щоб думати про свого хлопця, звертатися до нього, зігрівати свою душу
думкою про нього. Це робить любов. Все по-іншому, коли любиш. Якби ми відкрили
в собі любов до Христа й жили цією любов'ю, усе наше життя було б наповнене Ним.
Тоді й піст, і молитва, і бажання причащатися Його Пречистого Тіла були б
зовсім природнім явищем нашого життя. Душа б бажала цього, жадала б дихати
благодаттю й бачити всіх і все очима Христа. Це не скасовує аскетики —
необхідно вживати зусилля, щоб відкрити в собі Царство Боже, щоб вистояти перед
спокусами ворога. Але якщо людина спрямована до Спасителя, Сам Господь стоїть
на стражі її серця. «Коли Господь та не будує дому, - дарма працюють його
будівничі. Коли Господь не зберігає міста, - дарма пильнує сторож.» (Пс.
126:1).
Блаженні чисті серцем…
Чим більше людей очищає своє серце тими засобами, які дає йому Церква – постом, церковною й домашньою молитвою,
усвідомленою участю в Таїнствах, вдячним розташуванням душі до Бога, сокрушенням
душі, як свідченням прийнятого Богом покаяння й звільнення від гріхів і
страстей, тим більше він стає сприйнятливим до благодаті Святого Духа, що
освячує бажаючого цього освячення. Благодаті, що зціляє немочі, що й заповнює
забраклі сили, що оскудівають, у малім
людськім серці.
Із часів Галілео Галілея
вчені будують телескопи, удосконалюють лінзи, з кожним сторіччям розширюючи для
свого погляду величезний світ зірок і галактик, що вислизає від людського ока.
Але людина із чистим серцем зможе дивитися на світ людей і на Всесвіт як
Христос, вона зможе побачити всіх людей святими, без тієї неправильної наносної
лушпайки, якою в страстях і життєвій суєті обростили їхні серця. Вона зможе
побачити весь Всесвіт, тому що Христос бачить увесь світ і за кожну душу в
цьому світі Він на Хресті приніс жертву за спасіння усіх. Якщо про це люди б задумалися в піст,
помолились за своє серце, щоб Бог допоміг нашому неформальному щирому покаянню
прощенням наших гріхів і очищенням сердець Своєю благодаттю.
Здається, що людина, яка
йде в піст на сповідь, насамперед повинна думати про чистоту серця, про радість
життя за заповідями Христовими, адже це і є благодатне життя з Ним. Сповідь
повинна б відбуватися з вивернутою назовні душею, без істерики й екзальтації,
але все-таки з розкритим перед Богом серцем. Чи готові ми до цього? «Невже
сповідатися треба з розкритим перед Богом серцем?» Так, якщо сповідь ця справа
нашої любові до Бога, а не просто звичай, що виконується нами заради
причетності до традицій нашого неоднозначного минулого.
У піст як на Посту №1 —
стоїмо на варті серця, якщо ще не знаємо як іти за Христом — вчімо Його
заповіді. Заповіді – ця вказівка шляху, або навіть так — Дороги (тому що
Христос — Дорога, Істина й Життя). Піст – цей час покаяння, тобто благодатної
зміни своєї душі, а не просто звіт про «пророблену роботу від гріха №1 до гріха
№2503».
Піст – це час для того,
щоб живитися Словом Божим — Святим Євангелієм, а також Тілом і Кров'ю
Спасителя, що подаєтеся нам у Таїнстві Причастя. Христос же просто сказав нам
про те – «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого
Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і
кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє - їжа правдива, і кров моя -
правдивий напій. Хто споживає тіло моє і
кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому.». (Ів. 6: 53-56).
Ну й найпростіше з пісної
гастрономії, що можна й чого не можна їсти: «Не можна «їсти» людей!»
|
