Сказав Господь: Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий! Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, - так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним. Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти.

У неділю перед Воздвиженням читається дуже короткий фрагмент із Євангелія від Івана – усього п'ять стишків. Вони стосуються заключної частини бесіди Господа з Никодимом. У цих кількох  рядках, буквально в сусідніх віршах, ми двічі зустрічаємо такі слова: щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Для цього, говорить Спаситель, Син Людський мусить бути піднесений, для цього Бог, возлюбив світ, віддав Сина Свого Єдинородного. От ціль пришестя Спасителя на землю, от – смисл Його земного життя, Його хресної смерті й воскресіння.

Син Божий, Син Людський, за Його власним свідченням, – єдиний, Хто зійшов на небеса, тобто,  пізнав Отця. І саме Він зійшов з небес, став людиною й повинен був перетерпіти смерть на хресті, щоб спасти від смерті тих, що увірували в Нього.

Що ж значить вірити в Христа? Це означає розумом і серцем визнавати й приймати Його боголюдскість, Його воскресіння й перемогу над тлінням, це означає визнавати й із вдячністю приймати дарований Ним дар. Юдеї, що жили дві тисячі років тому, здебільшого очікували від Месії іншого: вони чекали ефектних чудес, сподівалися на відновлення незалежності Ізраїлю, розраховували на нескінченне й благополучне царювання. І ми добре знаємо, що вони помилялися. Однак і в наші дні люди, що називають себе християнами, сподіваються одержати від Христа дари, які належать до тлінного життя, зовсім зневажаючи часом тим, що належить до життя вічного.

Особливо добре це видно, коли батьки просять охрестити їхніх дітей. Одному Богові відомо, навіщо їм це потрібно. Хтось робить це за традицією, хтось – ще з якихось недостатньо ґрунтовних причин. Більшість із тих, хто хрестить своїх дітей – немовлят чи вже старших, – після здійснення таїнства й самі не з'являються в храмі, і дітей не приводять. Мимоволі доводиться робити висновок, що такі люди вірять не в Христа, а в якусь магічну силу, яка захистить їхні дітей від вроків, хвороб, допоможе їм у навчанні, принесе удачу й т.п. Чи можна сподіватися на те, що Господь не допустить погибелі подібних  горе-християн і їх дітей і дасть їм життя вічне? Сподіватися, звичайно, можна, однак необхідно визнати, що часто предмет їхньої віри – не Христос і Його спасіння, а якийсь інший бог.

Плоди подібних хрестин – чи йде мова про дітей чи про дорослих – досить сумні. Нерідко замість цільного, цілеспрямованого християнина ми одержуємо людину, одержиму дикими марновірствами, що не знає своєї віри, що й не цікавиться нею, що заходить у храм час від часу, лише для того щоб подати записки й поставити свічку. Так, благодать Божа може діяти й у таких людях, і по закінченні багатьох років дехто з них береться за розум, приходить на сповідь, причащається. Але так буває, на жаль, далеко не завжди.

Справжня ж віра, та віра, якої очікує від нас Син Божий, вимагає не тільки розумового визнання певних істин (що саме собою вже немало – тому що для цього потрібно хоча б знайомство із цими істинами), але припускає зміну всього життя людини яка увірувала. Наше спасіння, наше входження у вічне життя можливе лише як співпраця з Богом. Христос відкрив нам двері в Небесне Царство – але нам потрібно прикласти й свої зусилля, щоб увійти в нього. За вірою ідуть справи – вони одночасно свідчать про нашу віру й зміцнюють її. У той же час справи віри, чинені християнином з ретельністю, неминуче оголюють його власну недостатність і слабкість, спонукуючи шукати спасіння не у собі, але у Христі. І надія не осоромлює нас, тому що Христос для того воплотився й прийшов на землю, для того Він умер і воскрес, щоб спасти нас від погибелі й дати віруючим у Нього життя вічне.

Христос, що воскрес із мертвих, смертю смерть, подолав і тим що в гобах життя дарував, істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів і всіх святих нехай помилує і спасе нас, як благий і людинолюбець!