СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ

Стрітення - це зустріч людства з Богом в особі старця Симеона. Весь Старий Завіт побачив сповнення очікування "свого моління". Симеон, старець, утриманий у житті, дожив до глибокої старості, побачив нарешті день відвідування свого, прийняв на руки Бога свого, чому й названий Богоприємцем. Дочекався здійснення сподівання свого, поніс на руках своїх утіху Ізраїля - Еммануїла Христа.

Старець Симеон, за переданням, священик Єрусалимського храму, за своє невір'я приречений дожити до найглибшої старості, щоб впевнитися в пришесті Христовому, дочекатися й побачити, і тримати на руках Христа. І свято Стрітення, як й ікона свята, виражає радість сповнення старозавітних обітниць про пришестя Спасителя. У Симеоні ніби зосередилося старозавітне благочестя й вся невгамована спрага юдейського світу зустріти Спасителя. Йому одному було дане пророкування, що він доживе й своїми очами побачить Христа. І він дочекався цього й був у Стрітенні сорокаденному Господу, принесеному Матір'ю і Йосипом Обручником у храм для сповнення закону.

На іконі старець Симеон зоб-ражений тримаючи Спасителя на руках. Всі обриси старця ніби виражають сповнення в цьому триманні Господа на своїх руках всіх старозавітних сподівань. Він весь схилений над Богомладенцем, всі лінії тіла Симеона звернені до Спасителя, ніби ввігнуті, утворюють ввігнутим рухом сосуд, що приймає благодать, а руки старця, смиренно покриті краєм одягу, творять престол, що приготовлений Спасителеві.

Спаситель зображений сидячим на руках Симеона не як звичайна дитина, але як сорокаденний Цар, що сидить на престолі. Права рука Христа благословляє зігнутого над ним Симеона, ліва тримає сувій, що дає відпущення гріхів. Голова Спасителя на іконі Стрітення звернена не до Матері, але до Симеона, і в цьому русі голови Христа визначаються риси Його служіння, ті риси, які повторилися, коли дванадцятирічний Христос у Переполовення Великодня розмовляв зі священиками Єрусалимського храму і ніби забув про Матір. І це віддалення від своєї родини підкреслюється всією композицією ікони, всім розподілом зображень на ній.

Середину ікони займає не яке-небудь людське зображення, але престол з ківорієм, що піднімається над ним, спорудженим на стовпах. І престол, і стовпи, на яких спочиває ківорій, мовби розділяють ікону навпіл. По одну сторону ікони зображені Мати Божа і Йосиф Обручник, по іншу - Симеон і пророчиця Анна, що вийшли на Стрітення Христа. Йосиф Обручник несе на руках двох голубів - жертву, принесену в храм при здійсненні закону. Ці два голубиних пташенята символічно розуміються Церквою як прообраз юдейського і поганського світу. Мати Божа зображується схиленою, з руками, що ніби несуть Спасителя, але Спасителя на Її руках вже немає. Його тримає Симеон Богоприємець, і престол, зображений у самій середині ікони, між Матір'ю Божою і Христом на руках Симеона, творить нібито непрохідну перешкоду. Мати Божа зображена, що зосталася без Сина; у всьому вигляді Її, у піднятих руках, ще наче несучого Спасителя, нез'ясована скорбота. У цьому ознака материнського страждання Божої Матері, прореченого Симеоном: "І Тобі Самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець". У русі рук і всього стану Матері Божої передчуття втрати Сина, втрати, що понесла Мати Божа, стоячи при хресті.

Стрітення належить до числа не Господських свят, присвячених безпосередньо Христу, але Богородичних і за своїм богослужбовим змістом воно винятково близьке до них. І в давнині, у своєму виникненні, розглядалося як свято, присвячене Матері Божій. На іконі свята зображення Христа й Матері Божої рівні за своїм зна-ченням: Дитина Спаситель, що сидить на руках Богоприємця Симеона, що приймає на руки свої Спасителя і який являє собою наче старий світ, що сповнюється Божеством, і Мати Божа, що вийшла на хресну дорогу - віддає Сина Свого на спасіння світу. І вся ікона у своїй побудові виражає цю двоїсту природу свята, радість Стрітення й Страсну скорботу, те, що укладено в словах Симеона Бого-приємця, - пророчий зміст слів старця: "Ось Цей поставлений для па-діння й підняття багатьох в Ізраїлі він буде знаком протиріччя". (Лк. 2, 34). Ці слова повні есхатологічного змісту, що відносяться до всього служіння Спасителя, сповнені прозріння кінця часів і очікування прийдешнього Суду й Майбутнього Віку.